Повесть-притча "Чайка під назвою Джонатан Лівінгстон" побачила світ Заході. Вийшовши з-під пера маловідомого людини, вона період коли отримала увагу читача і критики, потім він пробилася до гучної слави, а сьогодні впевнено лягла на книжкову полицю класики поруч із такими шедеврами, як "Маленький принц" Сент-Екзюпері.
Феномен притчі досі загадковий.
Льотчик, під назвою Річард Бах, пристрасно віддана своїй льотному ремесла, та ще автор маловідомих романів, прогулюючись якось берегом каналу у Каліфорнії, почув крик чайок і розібрав у яких слова "Чайка Джонатан Лівінгстон". Голос,произнесший це слово, змусив льотчика сісти за стіл переговорів й написати повість.
Проте твір виявилася недокінченої. Скільки не намагався письменник дописати її самотужки, справа не йшло, поки через вісім років надійшло хоча б Голос не надиктував продовження і закінчення притчі.
Цю версію появи "Чайки" повідомив сам Річард Бах. Відповідаючи стосовно питань численних читачів, як розшифрувати сенс повісті, він говорив, додати до написаному щось може, бо, на відміну романів, в "Чайці" йому належить ні рядки.
Таке пояснення походження притчі влаштовувало далеко ще не всіх. Його обвинуватили у саморекламі, у спробі набити собі кишеню. Сьогодні ж ставлення до потойбічним світам змінилося. Часом не тільки притчі, а й цілі "Євангелія", передані землянам інопланетянами, стали масовим явищем.
Річард Бах народивсяОук Парку в 1936 року. Американець Річард Бах єпра-пра-…-правнуком великого композитора Йоганна Себастьяна Баха. У 1956 року вчиться у Каліфорнійському Державному Університеті Лонг Біч.Областью її інтересів було всього, що пов'язане з літаками. Його за консультантом іпилота-каскадера зйомки фільму з його книзі.
Хоча авіація була його справжньої пристрастю, вона завжди мріяв писати. Ще старших класах з його вчителів допоміг йому усвідомити свій потенціал. В нього завжди була ідея про птаху, котра мріє пройти крізь стіну з обмежень й заборон. Вона перетворювалася на книжку "Чайка Джонатан Лівінгстон".
Це повість про майбутнє безмежній, досконалої життя, шлях у яку лежить через запаморочливі важкі польоти...
Насправді чайки не розумнішими людей. Як можна і люди, вони піклуються лише про годівлю, як і, вони хочуть витати в хмарах і цілі мають дуже й дужеприземленние. Крила, дають чайці, начебто, незаперечну перевагу перед людиною, використовуються нею тільки тому, щоб піднятися сталася на кілька жалюгідних футів від поверхні води. А вищою, і зайве! Що злетиш, важче буде розгледіти дрібнурибешку. І, тим довше доведеться до неї спускатися. До того ж, навколо багато одноплемінників, й у чомусь піклується саме про своєму власному черево. Трохи загавишся — хтось неодмінно потягне видобуток прямісінько з-під дзьоба.
«Але віддалік від усіх, далеко від рибальського судна і зажадав від берега сам робила свої тренувальні польоти чайка під назвою Джонатан Лівінгстон». І дуже навіть, що він, злетівши на сто футів до неба, опустив перетинчасті лапи, підняв дзьоб, витягнув вперед вигнуті дугою крильця і, долаючи біль, намагався утримати їх нинішнього становищі, витягнуті вперед крила знижували швидкість, і він летів так повільно, що вітер ледь шепотів в нього над вухом, а океан під нею здавався нерухомим, він примружив очі й весь звернувся до одне-єдине бажання: ось він затримав дихання і він трохи... трохи... однією дюйм... збільшив вигин крил, пера кошлалися, він втратив швидкість і впав». Він знову злетів, для нього був прикро так поступово вдалося домогтися, що міг парити як орел, у своїй не втрачати багато зусиль і енергії. І коли його вигнали з Зграї, він продовжував тренуватися, вважаючи, що він зможе повернутися, і навчити своїх колег всьому, і він сам навчився.
Багато російські читачі відразу почали критикуватиДжонатана-чайку і Річарда Баха. «Але хто дав право вирішити окремо взятому птаху долю всієї Зграї?» (обговорення з інтернет сайту читачів). Також багато хто вважає, що голос лише вигадка.
У насправді, як відрізнити голоси від Голоси?
"Існує лише одне істинний закон, той, який допомагає стати вільним. Іншого немає".
Насправді Голос чув як Бах, Голос чули і корилися Йому Сократ, Магомет, Жанна Д'Арк, Пушкін... Не чи тому все скоєне і написане цими людьми відбито в образах незрівнянної краси.
Я вважаючи, що немає інший книжки відповідає стосовно питань:
Рассказы Бориса Екимова как нельзя кстати пришлись на ту не пору, когда моя дочь писала сочинение ЕГЭ по русскому языку и сочинение-допуск. Много пришлось перечитать, перелопатить. Что-то было прочитано из школьной программы, что-то из мало известной современной литературы. Рассказы, повести, романы... Но самое лучшее для быстрого прочтения и анализа - это, конечно же, рассказы-миниатюры, небольшие, легко читаемые, хорошо воспринимаемые, запоминающиеся и доступные. А всемогущий Интернет сейчас заменяет посещение библиотек, и найти произведение не составляет труда. И считаю, что это далеко не плохо.
Итак, рассказы Бориса Екимова быстро попали на нашу электронную читательскую полку и стали хорошим подспорьем для подготовки к ЕГЭ. Один из них - рассказ "Ночь исцеления".
Заглянем в него.
Наверное, пережитое во время ВОВ никогда не забудется, не сотрется, не исчезнет, пока будут живы люди, испытавшие все тяготы и лишения, как героиня произведения баба Дуня.
Баба Дуня каждую ночь проводила в бреду, в воспоминаниях о былом. Ей снилось, что идёт война, и она потеряла продуктовые карточки, и нечем будет накормить детей.
Сон сном, а реальность такова. Ее дети, узнав о болезни матери, не оказали должной старому человеку, отнеслись к этому равнодушно. А внук Гриша, будучи подростком, оказался намного мудрее и терпимее. Он сделал так, чтобы баба Дуня исцелилась. Интуиция и доброе сердце подсказали подростку, как следует поступить.
Он глубоко верил, что излечит бабаню, и, думаю, так оно и случилось.
Сюжет рассказа И так по Екимов рассказал о самом трудном: о тяжелых воспоминаниях и о жутких снах бабы Дуни, о переживаниях и слезах мальчика. Язык Екимова тоже но емок и понятен.
Хотелось бы, чтобы таких чутких мальчиков, подростков, было сейчас больше. Ведь человечность, терпимость, любовь никто не отменял. И эти человеческие ценности заслуживают только уважение.
Безразличие взрослых и гуманное отношение к старости, равнодушие и милосердие – проблемы, которые рассматривает Б. Екимов в рассказе более чем актуальны. Значит, этот рассказ можно рекомендовать для чтения и подготовки к экзаменам. Читайте.
