З прологу дізнаємося про ліквідацію Задунайської Січі, про втечу на вільні бессарабські степи українців та про жорстоке переслідування втікачів. "На вільних землях зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок збіджених, змордованих людей", — пише Коцюбинський. А на кордонах скрізь були виставлені пікети, за кожного спійманого прибережні козаки діставали плату. А спійманого чекала лиха доля: рекрутство, заслання в Сибір, катування або повернення до пана. Та все ж українське селянство волелюбне, воно "...ще не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі", мріяло про волю. І ця мрія кликала до дій, до втечі в ті місця, де, як написав М. Коцюбинський у пролозі, "...хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок".
я не знаю
Есть люди, которые любят зиму или же мечтают о солнечном лете. Поэт Сергей Есенин с одинаковым восторгом воспринимал любое время года, считая, что природа прекрасна в любом своем проявлении. Именно по этой причине подавляющее большинство своих стихов этого поэта выдержано в ключе пейзажной лирики. Среди них — произведение «Нивы сжаты, рощи голы», написанное в 1917 году.
К этому времени Сергей Есенин уже жил в Москве и считался достаточно перспективным молодым литератором. Тем не менее, мысленно он постоянно возвращался в родное село Константиново и сильно страдал из-за того, что лишен возможности увидеть, как распускаются листья на любимых березах или же всходит на небо молодой месяц, заливая всю округу бледным желтоватым светом. Между тем, память услужливо подсказывала поэту картины из которые и ложились в основу его произведений. Именно так и появилось на свет стихотворение «Нивы сжаты, рощи голы», в которое одновременно сквозят и грусть, и умиротворение.
