новим у жанрі були ліричні відступи, у яких т. шевченко виявив своє ставлення до героїв твору, до зображуваних подій. українська поезія до митця не зазнала такої безпосередності почуттів, щирості, непідробленості, такого яскравого вираження народних уявлень. поет не тільки співчуває скривдженим, але й заступається за них, викликає глибоке співчуття до них у читачів.
у і «причинна» є явища реальні та фантастичні. твір споріднюється не з фантастикою поетів-романтиків, відірваною від життя, а з фантастикою фольклорною, народною, яку так майстерно ще до шевченка використовував у своїй творчості м. гоголь. так, з води серед ночі виходять русалки — і тут потрібна не вітряна ніч, а навпаки, спокійна, місячна, така, яка буває в «русалчин тиждень», коли літо вступає у свої права, а земля і вода набувають найбільшої сили і все навкруги — гаї, луки, поля — буйно зеленіє.
за народною уявою, русалки — це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися. утоплениці-русалки на віки вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з прозорого кришталю. місяць і зорі викликають русалок з води. з тихим плескотом хвиль, розгортаючи своїми блідими руками густе латаття, вони виходять на берег. русалки не мають на собі одягу, вони голі, у них біле й знекровлене тіло, довге хвилясте волосся, зелене, як трава, стан високий і гнучкий, а очі палкі й сині, як морська глибінь. на голові у кожної русалки — вінок з осоки, і тільки в старшої, царівни, вінок з водяних лілій. вийшовши з води, русалки сі на березі, розчісують своє довге волосся або беруться за руки і водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. іноді русалки вилазять на дерева й на гіллі, як на гойдалці, співаючи пісень. русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, той, як зачарований, підійде близько до русалок, а русалки тоді заманять його до себе, візьмуть у своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно. з дерев русалки найбільше люблять клен і дуб. на гіллі, русалки часом розважаються, вони розмотують на деревах нитки, що їх крадуть у тих жінок, котрі заснули без молитви. серед русалок є й лоскотниці — це душі дівчат, що померли зимою, вони з’являються на полях і до смерті залоскочуть дівчат і хлопців, якщо ті потраплять до них. також вважають, що русалки — померлі нехрещені діти, іноді цих істот називають «дніпровими дівчатами».
Царь Николай Первый послал свои войска завоёвывать кавказские земли.
Жившие там горские народы оказывали упорное сопротивление царским войскам.
На крутых торных дорогах, в лесах и ущельях, на переправах рек горцы устраивали засады, брали русских солдат и офицеров в плен.
Русские обозы двигались от одной крепости к другой только под усиленной охраной.
Лев Николаевич Толстой в ту пору был на военной службе в Кавказской армии, участвовал в боевых действиях русских (Войск. Однажды, далеко отъехав от своего отряда, он чуть не попал в плен. Выручил писателя из беды его спутник и друг чеченец Садо. Вот как это было.
Незадолго до этого случая Садо купил молодого коня, оказавшегося хорошим скакуном. (Данный материал грамотно написать и по теме Кавказкий пленник.