Тоже сейчас делаю этот вопрос. Думаю вот правильный ответ:
В результате своего эксперимента профессор Преображенский получил жестокое разочарование и понял всю бессмысленность своего творения. Обмануть природу невозможно. Ею заложено рождение человека от женщины. А получать нового человека путем хирургического эксперимента, это 90% уродов физических и моральных, каких и так хватает на этом свете. Было бы здорово, если можно было таким путем создавать исключительно гениев. Но это, к сожалению, невозможно.
Объяснение:
Брати: добрі, милосердні, маючи малі сили та кмітливість, рятують великого звіра; чесні, непідкупні, бережно ставляться до природи. Маленькі, але розумні та справедливі.
– «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда»;
– «Вони охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом’якшали од навколишнього простору…»;
– «Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим до , тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стегнах та по боках»;
– «Озиралися, намагаючись побачити мисливця, проте не запримітили і, набравши в груди гіркого повітря, чимдуху погнали туди, де лежав лось»;
– «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Старший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней».
– «Діти нічого не сказали — вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це». Автор не дає братам імен, а лише називає їх «підберезовиками».
Це дає нам змогу зрозуміти, що ці персонажі мають узагальнювальне значення — вони втілюють в оповіданні сили добра. Незважаючи на юний вік, вони без вагань приймають рішення врятувати Лося, хоча він в декілька разів більший за них. Це їм вдається, але захистити тварину від жорстокості іншої людини виявляється нездійсненим. Трагічний фінал повісті наштовхує на думку про те, що людина — не тільки цар природи, але й, інколи, її найбільший ворог.
“Лось” характеристика дядька Шпичака
Шпичак в оповіданні є втіленням зла. Він жорстокий та черствий, Лось потрібен йому вбитим, щоб продати його роги та м’ясо. Шпичак навіть не вагається у своєму рішенні підстрелити Лося на очах у племінників, тому що впевнений — вони будуть на його боці. Його самовпевненість зрадила йому — хлопці не захотіли мати з ним справу. У фіналі оповідання він дуже хоче, щоб Лось ожив. Але не тому, що йому шкода вбиту ним тварину або його мучає сумління. Він лише злякався відповідальності, бо якщо діти повідомлять керівництву заповідника про цю подію, у Шпичака будуть великі неприємності.
Риси характеру дядька Шпичака: жорстокий, боягузливий, схильний до безглуздих і необдуманих вчинків; по-споживацькому ставиться до природи, не дбає про її захист і збереження; убив звіра, якого хлопці щойно врятували, знаючи, що він із заповідника і скористатися здобиччю він безкарно не зможе. Дорослий, але нечесний і несправедливий, безжальний.
“Лось” цитатна характеристика дядька Шпичака
– «Вони й не помітили, як підійшов до них рідний дядько Шпичак. Кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботях, в яких тонув мало не по пояс, дядько зупинився поряд із дітьми»;
– «Мабуть, також був здивований, що оцей могутній звір лежить на землі. Дядько тримав у руці рушницю, але з таким виглядом, ніби збирався від когось захищатись. На губах у нього запеклась біла смага,— мабуть, од якогось раптового, скороминущого переживання»;
– «Шпичак, обійшов навколо вбитого звіра й носаком ткнув між роги»;
– «Ану замовчіть мені,— ще дужче розгнівався дядько,— бо дістанеться вам од мене й од батька вашого! Будете розумні, то матимете й собі м’яса, не скривджу»;
– «…треба думати про те, щоб якось його заховати, замівши сліди, бо діти таки подалися в заповідник, щоб заявити охороні,— в цьому не сумнівався»;
– «Тепер дивився на звіра й хотів вірити, що лось оживе. Так, як ще недавно дітям, йому дуже кортіло, щоб лось підвів голову, звівся на стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як іще недавно біг, поки дорогу йому не перетнула куля».
– «Шпичак давно вистежував того лося,— він помітив його одночасно з дітьми і, присівши у виямку, тільки посміювався, коли взялися визволяти його з ополонки. Не вірив, що то їм вдасться, він думав, що лось таки знесилиться і його раніше чи пізніше затягне під лід».
Рано утром, проснувшись, заяц побежал в поле. Второпях он наступил на сверчка, на что сверчок рассердился. Вечером заяц вернулся домой. Тут сверчок пропел: чик-чирик, чик-чирик. Заяц поднял уши востро. Сверчок опять: чик-чирик, чик-чирик!Сильно испугался заяц и убежал в лес. По дороге встретилась ему лиса.— Куда бежишь, заяц? — спрашивает лиса.— Эй, кумушка лиса. Забрался в домик кто-то выгнать его.— Как же не то говорит лиса.Пришли заяц и лиса к заячьему домику. Как только лиса открыла дверь и просунула голову — сверчок пропел: чик-чирик, чик-чирик.— Нет, заяц, я боюсь. В твой домик кто-то забрался!И лиса, испугавшись, убежала в лес.Что делать? Заяц сильно опечалился. С горя заплакал. Посидел он возле своего домика и опять побежал в лес. Встретил волка.— Ну, заяц, я тебя съем! — говорит волк.— Погоди, не ешь, брат волк. Я ведь в глубокой печали.— Что случилось?— Забрался кто-то в мой домик мне выгнать его,— говорит заяц.Согласился волк выгнать не гостя. Побежали они вдвоем к заячьему домику. Вошел волк прямо в домик и закричал:— Кто забрался в заячий домик, пусть уходит!Тут сверчок пропел: чик-чирик, чик-чирик. Волк как услышал пение сверчка, так и убежал из домика в лес.Остался заяц опять один. Боится войти в домик. Плакал-плакал заяц и опять побежал в лес. Там встретил медведя.— Куда скачешь, заяц? — спрашивает медведь.— Э, брат Миша, даже не знаю, что мне делать?— Что случилось?— Забрался кто-то в мой домик. Никто его не может прогнать. И к лисе я ходил. И к волку. Все испугались. Может, ты мне Кто же такой забрался, надо посмотреть,— говорит медведь.Пошли они вдвоем к заячьему домику. Вошел медведь в домик и говорит:— Кто забрался в заячий домик, пусть уходит! Если нет, то побью!Тут сверчок пропел: чик-чирик, чик-чирик. Медведь услышал голос, навострил уши. Сверчок опять: чик-чирик, чик-чирик, чик-чирик. Испугался медведь. Кыбыз-кобыз — вышел из домика и убежал в лес.Остался заяц опять один. Что делать? Куда деваться? В это время подошел петух.— Зайка, о чем так горько плачешь? — спрашивает петух.— Как же мне не плакать. Остался я без домика.— Как это так?— Кто-то забрался в мой дом. И никто не может его прогнать.— Айда посмотрим.Кудахтая, петух вошел в домик.— Ку-ка-ре-ку-у! Кто забрался в заячий домик? — запел петух.Сверчок пропел: чик-чирик, чик-чирик. Петух услышал голос, приблизился к стене, склюнул сверчка и съел его.Тут заяц обрадовался, созвал он к себе всех лесных зверей. Все хвалят петуха. А петух, щеголяя, захлопал крыльями и пропел:— Я — самый храбрый!После этого заяц остался жить в своем же домике.