В наше время все больше людей хотят казаться другими, одевают маски что бы быть лучше для общества. Обман им не только в этом, но еще и поддерживать хорошие отношения с большим количеством людей.
ведь так мало из нас хотят слышать правду, как говориться "лучше сладкая ложь, чем горькая правда". Обманывать безусловно проще, чем правду.
когда мы начинаем врать нам кажется, что ничего страшного не произойдет, но со временем наша ложь превращается в большой снежный ком и выйти из которого бывает не так уж и просто. это связано с тем, что мы просто не можем запомнить всю ту выдуманную иллюзию своих слов и просто теряемся между реальностью и обманом. Перестать обманывать очень тяжело, это считается как будто раздеться перед людьми и показать себя настоящего, а как бывает тяжело, если мы еще долгое время врали! Тут начинает мешать противостоянию страх, страх быть не понятым и высмеянным в обществе. но я считаю, что даже если соврал - лучше признаться, если не получается , то поставить себя на место того человека, кому говорю не правду. как бы я себя почувствовала?
тяжело жить, когда тебя мучает совесть и ты обманщик
«Міщанин-шляхтич» — цікава, легка, смішна і в той же час відверто сатирична п’єса відомого світового комедіанта Мольєра. У ряді своїх творів Жан-Батист висміює одне з характерних явищ суспільного життя того часу: прагнення буржуазії до дворянських титулів, привілеїв, манер. І саме в п’єсі «Міщанин шляхтич» автор якнайширше розкрив і виклав цю тему, що й стало першопричиною неймовірної популярності даного твору, який не втрачає своїх прихильників ще і в наш час. Але цей твір не зовсім простий, адже сміх читача ґрунтується на різних вадах і недоліках тогочасного суспільства. Тому потрібно задуматись: над чим сміється Мольєр, і що він висміює.
Мабуть, основною причиною для сміху є прагнення головного героя, пана Журдена, потрапити до дворянських лав. І саме це бажання обумовлює його дивну, безглузду поведінку. Для того, щоб бути хоч трохи схожим на «справжніх панів», Журден вдається до необдуманих і комічних вчинків. Спочатку він наймає вчителів, які його навіть не збираються чомусь навчати, а просто безсоромно лізуть до нього в гаманець. Вчитель музики відверто заявляє: «Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!» — тобто перед цими людьми стоїть лише одна мета: вторгувати більше грошей для себе. Вражає те, що ці, так звані «вчителі», зовсім некомпетентні у своїй справі, адже урок філософії, наприклад, закінчується редагуванням любовної записки, а не вивченням законів логіки, естетики чи фізики. Але нашого пана це не дивує, він отримує задоволення вже від того, що починає розрізняти поезію і прозу. Наступним, не менш комічним вчинком є замовлення нового «аристократичного» костюму, який викликає лише сміх у його родини, та Журдена це зовсім не турбує, він впевнений, що в такому одязі він стає на крок ближчим до своєї омріяної мети. Для того, щоб повністю викрити дрібнобуржуазні звичаї, Мольєр ще більше насичує й ускладнює основний сюжет: Журден, у всьому перейнявши звички дворян, вирішує, за прикладом придворних, доглядати за справжньою маркізою Доріменою. Це не виходить у нього без до Доранта, який, як і кожен інший з оточення панича, у такий б намагається лише спустошити його кишеню. Кульмінацією твору є відмова Журдена в одруженні своєї доньки з хлопцем недворянського роду. Але молоді знаходять із цього вихід, коханий Люсіль придумує легенду про Журденового батька-дворянина й посвячує його у хоч і міфічного, але шляхтича.
Отже, автор у цій п’єсі сміється з найбезглуздішого людського бажання: видавати себе не за того, ким ти є насправді і, звичайно, з методів та процесу досягнення цієї нерозумної мети.
Последние листы с нагих своих ветвей;
Дохнул осенний хлад – дорога промерзает.
Журча еще бежит за мельницу ручей,
Но пруд уже застыл; сосед мой поспешает
В отъезжие поля с охотою своей…
Эти зарисовки выполняют в сюжете произведения функцию экспозиции. Лирический герой Некрасова восхищается красотой скромной русской природы, где все так хорошо: и «морозные ночи», и «ясные, тихие дни», и «моховые болота», и «пни». И как будто мимоходом он замечает: «Нет безобразья в природе!». Тем самым подготавливаются антитезы, на основе которых построено все стихотворение. Так, прекрасной природе, где все разумно и гармонично, противопоставляет автор те безобразия, которые творятся в человеческом обществе.