Побіля обрію дотлівало сонце, ледве проглядаючи крізь запону туману й мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща. _ Він перевів погляд на південь - десь там, за оцими похмурими горбами простяглось Велике Ведмеже озеро; в тім краї Полярне коло застережно накреслило свій кордон по канадській Безплідній Землі. Потік, серед якого він стоїть, - це притока річки Копермайн, що тече на північ і впадає в Льодовитий океан у затоці Коронації. Йому не доводилось там бувати, але він одного разу бачив ті місця на карті Компанії Гудзонової затоки.
Він знову озирнув те коло світу, в якому залишився. Невесела картина. З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки - нічого, крім безкрайньої страшної пустки; і в його очах нараз проблиснув страх. __ Дно долини набухло від води, що просякла густий мох. Вона цвіркала з-під мокасинів, і щоразу, коли він одривав ногу, мокрий мох плющав, неохоче відпускаючи свою здобич. _ Він знав, що незабаром дістанеться до берега озерця, порослого усохлими ялинами й соснами, низенькими й миршавими. Індіяни називали цю місцевість "Тічінічілі", тобто "Країна патичків". В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом - він добре це пам'ятав, - але на берегах немає жодної деревини; він піде понад струмком аж до джерела на горбі, що править за вододіл. По той бік горба починається інший струмок, що тече на захід. Він ітиме за водою до річки Діз. Там під перевернутим каное, що привалене каміняччям, їхня схованка. _ Сонце зійшло на північному сході — принаймні там розвидніло, бо соние ховалося за товщею сизих хмар _ Він видерся на пагорок і розглянувся довкола. Ніде ані деревця, ні кущика - саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця. __ В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом - він добре це пам'ятав, - але на берегах немає жодної деревини; він піде понад струмком аж до джерела на горбі, що править за вододіл. По той бік горба починається інший струмок, що тече на захід. _ Згодом він вийшов до білого від вапна струмка, де росли миршаві латки рогозу _ Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів. Поки він розпалив вогонь і нагрів води, повітря сповнилось білою гущею. Почав падати мокрий лапатий сніг. Попервах він танув, ледве торкаючись землі, але дедалі снігопад густішав, і зрештою сніг укрив землю суцільним завоєм, погасив вогнище й замочив запас моху. __ Від дощу сніг розтанув, біліли тільки верхівки горбів. Визирнуло сонце. _ Гріло яскраве сонце. Десь удалині мекали оленята. З пам'яті виникали неясні спогади про дощ, вітер і сніг, але як довго стояла негода - два дні чи два тижні, - він не знав. _ Унизу повільно текла широка річка. На свій подив, він бачив її уперше. Він поволі стежив за її течією, дивився, як вона звивається між похмурими, голими горбами, ще похмурішими, голішими й нижчими за всі ті горби, що досі він бачив. Поволі, байдуже, без усякого хвилювання, з абиякою цікавістю супроводив він поглядом дивну річку аж до обрію і побачив, що вона вливається в осяйне, блискотливе море. __ Однак море так само сяяло вдалині, і на ньому чітко вирізнявся корабель. А може, це таки справжнє? Він довгенько лежав, заплющивши очі, і думав. Урешті, йому все стало ясно. Він ішов на північний схід, у протилежний бік від річки Діз, і потрапив у долину річки Копермайн. Оця широка й повільна ріка і є Копермайн, іскристе море - Льодовитий океан, а корабель - китобійне судно, що запливло на схід, дуже далеко на схід від гирла річки Маккензі. Воно стоїть на якорі в затоці Коронації... __ Погода стояла чудова - в північних широтах настало коротке бабине літо. Воно могло тривати тиждень, а могло скінчитись і завтра або позавтра.
За до опису природи в оповіданні автор відображає настрій головного героя. На початку твору є опису пустелі, який відображає самотність голвного героя. Далі небо стає все більш похмуре, починає падати сніг, тут показується відчай. Потім погода стає все краща появляється надія, що все буде добое.
Жил на свете старый пёс. Однажды его хозяин привёз домой маленького рыжего котёнка. Сначала пёс не обращал на него внимание и относился к нему с презрением. Но котёнок его не боялся, а наоборот хотел с ним подружиться. Пёс же пытался избегать его, и не хотел заводить с ним дружбу. несколько недель, но пёс до сих пор не привык к своему новому соседу. Иногда он даже рычал на котёнка, но кот не боялся его. Рыжик уже привык к ворчливому псу, и вечно хотел поиграть с ним. В один прекрасный день, пёс вышел на улицу погулять. Неожиданно откуда ни возьмись, прибежал крупный дикий дворовый кот. Он зашипел на собаку и поднял дыбом шерсть. Увидев, как псу угрожает опасность, котёнок побежал на Он загородил пса и зарычал на кота. Кот, неожидав такого поворота событий испугался и убежал назад. С тех пор пёс никогда не обижал котёнка и всегда играл с ним. А котёнок был счастлив, что после долгих попыток подружится с собакой, у него наконец получилось.
ПЕРВОЕ: 1. Приезд братьев домой:а) портрет Остапа;б) портрет Андрия;в) портрет отца.2. Отъезд в Запорожскую Сечь3. Славные победы Сечи4. Выборы атамана5. Измена Андрия6. Героизм ОстапаВТОРОЕ: 1-Возвращение сыновей Андрия и Остапа 2-Тарас везёт сыновей в Запарожскую Сечь3-Дружное казацкое братство4-Первый бой с польскими ляхами5-Предательство Андрия,бегство в лагерь врагов из-за любви к польской панночке6-Роковая битва,встреча на поле боя отца и сына.Тарас убивает сына за предательство Родины7-Плен,сожжение Тараса Бульбы.Вроде оно, прости если не это
налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща.
_
Він перевів погляд на південь - десь там, за оцими похмурими горбами простяглось Велике Ведмеже озеро; в тім краї Полярне коло застережно накреслило свій кордон по канадській Безплідній Землі. Потік, серед якого він стоїть, - це притока річки Копермайн, що тече на північ і впадає в Льодовитий океан у затоці Коронації. Йому не доводилось там бувати, але він одного разу бачив ті місця на карті Компанії Гудзонової затоки.
Він знову озирнув те коло світу, в якому залишився. Невесела картина. З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки - нічого, крім безкрайньої страшної пустки; і в його очах нараз проблиснув страх.
__
Дно долини набухло від води, що просякла густий мох. Вона цвіркала з-під мокасинів, і щоразу, коли він одривав ногу, мокрий мох плющав, неохоче відпускаючи свою здобич.
_
Він знав, що незабаром дістанеться до берега озерця, порослого усохлими ялинами й соснами, низенькими й миршавими.
Індіяни називали цю місцевість "Тічінічілі", тобто "Країна патичків". В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом - він добре це пам'ятав, - але на берегах немає жодної деревини; він піде понад струмком аж до джерела на горбі, що править за вододіл. По той бік горба починається інший струмок, що тече на захід. Він ітиме за водою до річки Діз. Там під перевернутим каное, що привалене каміняччям, їхня схованка.
_
Сонце зійшло на північному сході — принаймні там розвидніло, бо соние ховалося за товщею сизих хмар
_
Він видерся на пагорок і розглянувся довкола. Ніде ані деревця, ні кущика - саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.
__
В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом - він добре це пам'ятав, - але на берегах немає жодної деревини; він піде понад струмком аж до джерела на горбі, що править за вододіл. По той бік горба починається інший струмок, що тече на захід.
_
Згодом він вийшов до білого від вапна струмка, де росли миршаві латки рогозу
_
Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів.
Поки він розпалив вогонь і нагрів води, повітря сповнилось білою гущею. Почав падати мокрий лапатий сніг. Попервах він танув, ледве торкаючись землі, але дедалі снігопад густішав, і зрештою сніг укрив землю суцільним завоєм, погасив вогнище й замочив запас моху.
__
Від дощу сніг розтанув, біліли тільки верхівки горбів. Визирнуло сонце.
_
Гріло яскраве сонце. Десь удалині мекали оленята. З пам'яті виникали неясні спогади про дощ, вітер і сніг, але як довго стояла негода - два дні чи два тижні, - він не знав.
_
Унизу повільно текла широка річка. На свій подив, він бачив її уперше. Він поволі стежив за її течією, дивився, як вона звивається між похмурими, голими горбами, ще похмурішими, голішими й нижчими за всі ті горби, що досі він бачив.
Поволі, байдуже, без усякого хвилювання, з абиякою цікавістю супроводив він поглядом дивну річку аж до обрію і побачив, що вона вливається в осяйне, блискотливе море.
__
Однак море так само сяяло вдалині, і на ньому чітко вирізнявся корабель. А може, це таки справжнє? Він довгенько лежав, заплющивши очі, і думав. Урешті, йому все стало ясно. Він ішов на північний схід, у протилежний бік від річки Діз, і потрапив у долину річки Копермайн. Оця широка й повільна ріка і є Копермайн, іскристе море - Льодовитий океан, а корабель - китобійне судно, що запливло на схід, дуже далеко на схід від гирла річки Маккензі. Воно стоїть на якорі в затоці Коронації...
__
Погода стояла чудова - в північних широтах настало коротке бабине літо. Воно могло тривати тиждень, а могло скінчитись і завтра або позавтра.
За до опису природи в оповіданні автор відображає настрій головного героя. На початку твору є опису пустелі, який відображає самотність голвного героя. Далі небо стає все більш похмуре, починає падати сніг, тут показується відчай. Потім погода стає все краща появляється надія, що все буде добое.