Проблема батьків і дітей є важливим мотивом у повісті "Кава з кардамоном" письменниці Лесі Мартович. Головна героїня, Маруся, весь свій дорослий вік присвятила боротьбі з мамою, яка занадто сувора і намагається контролювати життя доньки. Маруся хоче жити самостійно і займатися тим, що любить, а не тим, що обрав би за неї батько чи мати.
Водночас, ми бачимо, що батьки теж мають свої мрії та сподівання щодо дітей. Батьки Марусі, як і вона сама, мають традиційні уявлення про родину та жіночу роль, і вони не розуміють, чому дочка відмовляється від подружнього життя та вирішує жити сама.
Проблема полягає в тому, що батьки та діти мають різні уявлення про те, як має виглядати їхнє життя. Це може призводити до конфліктів та розчарування, як у випадку Марусі та її родини.
Отже, можна зробити висновок, що проблема батьків і дітей, як і багато інших глибоких проблем, розкривається в повісті "Кава з кардамоном" досить вдало і переконливо. Авторка показує, що важливо шукати компроміс, зберігати взаєморозуміння, і бути відкритим до різних точок зору. Розуміння між батьками і дітьми є важливим для створення гармонійної родини, а також для забезпечення здорового розвитку та щастя кожної людини.
Объяснение:
;)
«Якщо я стану Джонатаном, чому я навчу інших?»
Якщо я стану Джонатаном, я навчу інших, оскільки розумію важливість поділу своїх знань та досвіду з оточуючими. Будучи носієм унікальної мудрості та сміливості, я бажаю надихати і мотивувати інших до досягнення своїх мрій і прагнення до власного розвитку. Через спільну підтримку та співпрацю, ми можемо створити сильну спільноту, де кожна людина відчуває себе цінною та здатною до досягнень.
«Що потрібно для того, щоб відчути в собі чайку Джонатана Лівінгстона?»
Для того, щоб відчути в собі чайку Джонатана Лівінгстона, потрібно мати віру у свої можливості та відкритість до нових вражень і досліджень. Це вимагає здатності відступити від стандартних обмежень і прагнення до саморозвитку. Важливо бути відкритим до навчання, вміти перебороти страхи та перехоплювати моменти можливостей. Відчути в собі чайку Джонатана Лівінгстона означає наважуватися високо піднятися, пізнати небо в усій його прекрасності.
«Жити – це не означає дихати, це значить … діяти»
Жити – це не просто дихати і існувати, але це означає бути активним, діяти і рухатися до своїх мети і цілей. Життя - це можливість виявити свій потенціал і здійснювати свої мрії. Кожен день надає нам нові можливості, і ми повинні вміти їх вик
ористовувати. Через вчинки і рішення ми змінюємо світ навколо себе і покращуємо його. Життя - це активна рухлива сила, яка заповнюється значенням через наші дії.
«Що я уявлятиму, коли почую «Чайка Джонатан Лівінгстон»?»
Коли я почую "Чайка Джонатан Лівінгстон", я уявлятиму вільний польот думок та мрій, відчуття незалежності та бажання розвиватися. Це історія про самовдосконалення, про прагнення до досягнень, про відкриття світу нових можливостей. Уявлення про "Чайку Джонатана Лівінгстона" надихає мене бути сміливим, прогресивним і необмеженим у своїх можливостях.
Гарного дня
А. П Чехов в рассказе Лошадиная фамилия описывает житейскую ситуацию, знакомую любому из нас, но в том и талант писателя, что обычную ситуацию он так живо представил, что узнавая себя в героях рассказа, мы не можем читать простую историю без улыбки.
Итак, генерала продолжал мучить зуб, всполошилась вся усадьба. И тут приказчик генерала, Иван Евсеич вспомнил, что есть у него один знакомый человек, который очень хорошо заговаривает зубы. Единственно, он уехал в другой город, в Саратов. Но он может заговорить зуб и заочно, достаточно ему отправить телеграмму. Генерал сказал, что это вздор, но после некоторых уговоров со стороны супруги, все-таки согласился отправить телеграмму. Начали составлять текст, и когда, телеграмма была готова, оказалось, что приказчик напрочь забыл фамилию знахаря. Приказчик, только помнил, что у специалиста по зубным заговорам лошадиная фамилия.
Вот так обернулось дело. Далее мы читаем, как все домашние генерала сосредоточились на том, чтобы вспомнить фамилию знахаря, про зуб все забыли. А когда генерал сказал, что даст пять рублей тому, кто угадает лошадиную фамилию знахаря, то за приказчиком стала ходить толпа всех домашних и слуг. Каждый пытался заработать пять рублей. Жители усадьбы. То выкрикивая фамилии хот как то похожие, или как то связанные с лошадью.
Далее, в рассказе Лошадиная фамилия, А. П. Чехов с юмором показывает, насколько богат русский язык и русское воображение. Каких только лошадиных фамилий не называли домашние, пытаясь генералу, а заодно и заработать пять рублей.
Жеребцов, Кобылин, Лошадкин, Тройкин, Рысистый выкрикивали по очереди жители усадьбы. Нет, не то… , бормотал приказчик, Иван Евсеич. Какая же у него фамилия бормотал он? Какая-то лошадиная у него фамилия.. .
А. П. Чехов в рассказе Лошадиная фамилия с теплым юмором и иронией преподносит нам семейную обстановку, когда супруга, дети, слуги, сплотились, чтобы заболевшему хозяину, вспоминая фамилию человека, который мог заговорить зубную боль. Согласитесь, ведь нет факт, что если бы фамилию вспомнили, этот человек мог генералу.
Великолепна и концовка рассказа А. П. Чехова Лошадиная фамилия, генерал, намучившись от зубной боли еще одну ночь, вызвал доктора. Доктор вырвал зуб. Боль тут же Генерал облегченно вздохнул. Доктор, уходя из усадьбы генерала, следуя мимо приказчика, спросил его, не продаст ли он ему овса? Приказчик посмотрел на доктора диким взглядом, сказал и побежал к генералу, на ходу он кричал: “Овсов фамилия, Овс