Відповідь:“Пурпурові вітрила” характеристика Ассоль Ассоль – головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль – це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько – суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим.
Артур Грей – головний герой повісті «Пурпурові вітрила», виходець із знатного роду, єдиний син Ліонеля і Ліліан Грей. З дитинства Артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. Він відрізнявся живою і мрійливою душею. Коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. Так, наприклад, побачивши картину розп’яття Христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним. Його життя змінилася, коли у віці дванадцяти років він побачив картину з великим кораблем, що плив по хвилях. Він вирішив вирости і стати капітаном власного судна. Так все і сталося. Приблизно п’ять років він плавав з капітаном Гопом, який навчив його всім премудростям морської справи, а потім придбав свій трищогловий галіот під назвою «Секрет». Одного разу доля закинула Грея до берегів міста Лісс, поряд з яким розташовувалася село Каперни. Там, на вечірній рибалці, він випадково побачив сплячу дівчину і закохався в неї. Це була Ассоль.
Пояснення:
Мальчик усвоил несколько ОЧЕНЬ человеческих уроков жизни:
1.В тылу жизнь как на войне .( нужны и героизм ,и самоотверженность .Нельзя думать только о себе)
2.Люди остаются людьми даже в военное время друг другу ,поддерживают друг друга)
3.Мать - это человек ,который ВСЕГДА своего ребёнка .
4.Сын должен ограждать маму от горя ( мальчик скрыл от матери похоронку на отца ,он щадил маму )
5.О том ,какое горе принесла война ,нельзя забыть никогда .( сын приезжает в Сибирь на могилу матери)
6.Даже находясь в тылу .во время войны дети становятся взрослыми и берут ответственность на себя .
7.Мальчик осознал ,что парадокс войны в том ,что отец его выжил в войну .а мать погибла сына .( отдавала свой паёк"растущему организму" ,истощив себя .Она не справилась с Дима слишком поздно понял ,что мать жертвовала собой Это не даёт ему покоя ).
Объяснение:
Каждый пункт плана развиваете, можете что то добавить
Ребенком она числилась крепостной подпоручика лейб-гвардии Семеновского полка графа Федора Алексеевича Апраксина. В 1759 году деревню, где жила Арина Родионовна, с людьми купил у Апраксина прадед А.С. Пушкина – А.П. Ганнибал. В 1781 году Арина вышла замуж за крестьянина Федора Матвеева. Жили они бедно, в хозяйстве не было даже скотины, понятно, почему Арина попросилась в няни.
В 1792 г. она была взята бабушкой Пушкина Марией Алексеевной Ганнибал в качестве няни для племянника Алексея. А в 1797 году у М.А. Ганнибал родилась внучка Ольга (старшая сестра поэта). После ее рождения Арина Родионовна была взята в семью Пушкиных. Арина была кормилицей сестры поэта, няней Пушкина и его брата. Вскоре после рождения дочери Сергей Львович вышел в отставку и переехал с семьей в Москву. Арина, как кормилица и няня Ольги Сергеевны, уехала вместе с ними.«Была она настоящею представительницею русских нянь», – вспоминала об Арине Родионовне Ольга Сергеевна. Няня проживала у Пушкиных в Петербурге, на лето вместе с ними переезжая в Михайловское. Пушкин называл ее «мамушкой», относился к ней с теплотой и заботливостью.Последние годы своей жизни она жила в Петербурге в семье сестры поэта, Ольги Пушкиной. Арина Родионовна скончалась в возрасте 70 лет, в 1828 году. Такова простая история жизни няни А. Пушкина, которую он называл «наперсницей волшебной старины», «подругой юности моей», «доброй подружкой» и т.д.
Александр Сергеевич любил добрую и ласковую нянюшку и посвятил ей свои произведения: «Няне», «Сон», «Вновь я посетил тот уголок земли», «Зимний вечер», «Свят Иван, как пить мы станем…». В одном из лицейских стихотворений «Сон» в 1816 году Пушкин так вспоминает о своей няне, называя её, как в старину, «мамушкой»: