ответ:Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак (Петро Шраменко), другий «по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга» (старий Шрам). Видно, що їхали вони здалека. Не доїжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном і веселим, з тих козаків, що збагатилися за десятилітню війну з ляхами.
Було тихо й гарно, а вершники якісь невеселі. Приїхали до хутора й загрюкали в дубові ворота. Відчинив старий ключник Василь Невільник і дуже зрадів, пізнавши паволоцького полковника Шрама. Про його сина Петра сказав: “Орел, а не козак!” Провів на пасіку, де найбільше часу проводив Черевань і де любив приймати гостей.
Старий Шрам був сином паволоцького попа Чепурного, вчився в Київській братській школі й сам вийшов на попа. Але коли піднялися козаки з гетьманом Остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. Поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в Україні продовжували творитися безчинства та неподобства.
Шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на Низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував Слово Боже рибалкам і чабанам. Побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час Хмельниччини. Пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — Шрам. Сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки Петро. Відчувши, що занепадає його сила, Шрам зложив із себе полковництво і почав служити Богові.
Але знову почалися на Україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. Шрама мучила думка, що загине від цього Україна. Тому правив мирянам: “Блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу!” Коли помер паволоцький полковник, Шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. Задумався полковник, як Україну «на добру дорогу вивести". Пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради.
ІІ
На пасіці у Череваня Шрам зустрів Божого Чоловіка. Це був сліпий старець — кобзар. Ходив без поводиря, у латаній свитині й без чобіт, а грошей носив повні кишені: він викупляв невільників із полону. До того ж умів лікувати, замовляти рани. Козаки дуже поважали його ще й за пісні. Черевань зрадів зустрічі, став розпитувати Шрама. Той сказав, що їде на прощу до Києва. У Божого ж Чоловіка одна дорога — викупляти невільників. Служник Василь Невільник і собі докинув слово, що саме завдяки Божому Чоловікові він бачить світ хрещений, а служить тепер вірою та правдою Череваневі, за чиї гроші його звільнено з полону. Шрам розпитував старця, чи знає той, що діється за Дніпром.
Божий Чоловік сумно сказав, що немає ладу між козаками, старшину не слухають. Сомко міг би гетьманувати, так йому не дають, бо він не хоче кланятися московським боярам. Запорожці ж своїм гетьманом звуть Брюховецького. Шрам здивований цим. Якось Сомко, що доводився Юрасеві Хмельницькому дядьком, образив Іванця Брюховецького, а вночі піймав його біля свого ліжка з ножем. Військова рада присудила відрубати йому голову, а Сомко звелів посадити Іванця на свиню й провезти по місту.
Після цього сорому «Іванець» став збирати гроші, годити кожному. Коли Юрась пішов у ченці, Брюховецький обікрав гетьманську скарбницю й подався на Запорожжя. Там сипнув грошима — і запорожці обрали його кошовим.
Полковник Шрам признався, що їде не на прощу, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана, сподіваючись, що саме він зможе об’єднати розділену Україну.
Объяснение: Петро Шраменко
ответ:Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію.
Однак мрії героїв не здійснилися. Тревіліян, котрий отримав знання за до старого апарата, відстав від інших. Оскільки він і гадки не мав про те, що можна самостійно щось прочитати, вдосконалитися, то цілком ясно, що він ніколи не досягне своєї мети. На відміну від нього, Джордж, котрого відправили в інтернат для недоумків, не змирився зі своєю долею. Він ще більше переконався у своєму покликанні, а головне — збагнув, що людина має навчитися сама здобувати знання, самостійно мислити: лише так можна керувати новітніми машинами й самим ходом технічного прогресу, а не залежати від них.
Автор протиставляє не лише ставлення героїв до знань, освіти, а й їхні моральні якості. Джордж Плейтен був більш людяним, морально стійким. Він хвилювався за своїх батьків, боявся осоромити їх. Він мав не лише талант, а й почуття гідності, внутрішньої свободи, цілеспрямованість. А Тревіліян з дитинства звик, щоб за нього все вирішували інші. Він йде найлегшим шляхом у житті, дбаючи лише про матеріальні блага й свій соціальний статус. Його воля повністю підкорена панівній системі. Він здатний на зраду колишнього товариша, відчувши, що той не такий, як усі.
Объяснение:Порівняння образів Плейтена і Тревіліана
операция по пересадке Шарику человеческих желез;появление в квартире профессора представителей домкома;профессору приносят донос Шарикова, и профессор с доктором решаются на операцию по превращению Полиграфа снова в «милейшего пса».Но кульминацией можно считать любой момент, когда Шариков совершает свою Очередную выходку — поимка ли это кота в ванной или угроза в адрес профессора с применением оружия
Сюжет:
1924 год, Москва. Профессор Филипп Филиппович Преображенский (Евгений Евстигнеев), выдающийся хирург, достиг замечательных результатов в омоложении. Продолжая свои исследования, он задумал небывалый эксперимент — операцию по пересадке человеческого гипофиза и семенных желёз собаке. Бродячий пёс Шарик стал подопытным животным, получил доступ в великолепную квартиру профессора и хорошее питание. Донором органов стал погибший в пьяной драке Клим Чугункин — алкоголик, дебошир и хулиган. Вместе со своим ассистентом — Борменталем Иваном Арнольдовичем (Борис Плотников), профессор проводит уникальную операцию по превращению Шарика в человека.
Результаты операции превзошли ожидания. У Шарика вытянулись конечности, выпала шерсть, сформировалась речь. По Москве поползли слухи о чудесах, происходящих в доме профессора. Преображенскому же скоро пришлось о содеянном. Хотя с Шариком и происходило нечто вроде очеловечивания, от Клима Чугункина ему передались черты характера и пагубные привычки. Но это не помешало ему адаптироваться в новом обществе, в том числе стать начальником подотдела очистки Москвы от бродячих животных.
Шариков (Владимир Толоконников) превращает жизнь профессора Преображенского и обитателей его квартиры в настоящий ад. Он начинает портить имущество квартиры Преображенского, приставать к прислуге профессора, воровать вещи с деньгами, пьяным приводить домой собутыльников, которые в свою очередь тоже обворовывают профессора. Ко всему прочему, подстрекаемый председателем домкома Швондером (Роман Карцев), Шариков пишет доносы на своего «создателя», требует выделить себе жилплощадь и в итоге угрожает револьвером. Профессору и Борменталю ничего не остаётся, как признать свой эксперимент неудавшимся и вернуть Шарикова в его первоначальное состояние.