Найдавнішим драматичним жанром є трагедія. Як же вона виникла і що це таке?
Відповідь можна знайти в «Поетиці» Аристотеля. Слово “трагедія” в перекладі з грецького означає «цапина пісня». Звідки таке смішне назва? У Стародавній Греції тричі на рік влаштовувалися Великі Діонісії. На святах обов’язково був Хор, керований Корифеєм (предводителем хору). Хор виконував дифірамби – піснеспіви, присвячені Діонісу. Хористи не тільки співали, але і зображували як самого бога, так і його свиту – веселих сатирів в козлиних шкурах. По ходу піснеспіви хор і корифей розігрували кумедні сценки з різних міфів, які з часом втратили сміхової характер, наповнившись серйозним змістом.
В основі трагедії завжди лежить конфлікт. Його гострота залежить від того, які сили протистоять героєві: доля, час, люди … «Необхідно знищити фатальну катастрофу в будь-який трагедії, і ви позбавите її всього величі», – говорив В. Бєлінський.
Герой трагедії – людина винятковий за своїми якостями, часто приречений на загибель. Він зазвичай не витримує тієї напруженої боротьби, в яку залучений.
Глядач, слідуючи за героєм, переживає цілу гамму почуттів – страх, співчуття. На нього обрушується буря пристрастей – обман, зрада, злочин, любов, ненависть … Переживши їх, він відчуває якесь звільнення і душевну розрядку. Це почуття Аристотель назвав катарсисом (грец. Katharsis очищення). Таким чином, гамма почуттів глядача трагедії виглядає так: страх – співчуття – катарсис.
Основні риси трагедії:
в основі винятковий за своєю значимістю конфлікт між героєм і середовищем, героєм і долею і т. п .;
герой – сильна непересічна особистість, приречена на загибель;
події відбуваються в короткий відрізок часу;
фінал трагічний;
іноді зло торжествує, але моральна перемога за головним героєм;
глядач трагедії переживає катарсис.
Объяснение:
