Военный коммунизм — название внутренней политики Советского государства, проводившейся в 1918 — 1921 гг. в условиях Гражданской войны. Её характерными чертами были крайняя централизация управления экономикой, национализация крупной, средней и даже мелкой промышленности (частично), государственная монополия на многие продукты сельского хозяйства, продразвёрстка, запрет частной торговли, свёртывание товарно-денежных отношений, уравнивание в распределении материальных благ, милитаризация труда. Такая политика основывалась на коммунистической идеологии, в которой идеал планового хозяйства виделся в превращении страны в единую фабрику, головная «контора» которой непосредственно управляет всеми хозяйственными процессами[1][2]. Идея о немедленном построении бестоварного социализма путём замены торговли планомерным, организованным в общегосударственном масштабе распределением продуктов была зафиксирована в качестве партийной установки во II Программе на VIII съезде РКП(б) в марте 1919 года[3].
Належність Печоріна до "зайвих людей" (як і Онєгін із роману О. С. Пушкіна, і Чацький з комедії О. С. Грибоедова "Горе від розуму" Печорін не знаходить у суспільстві ні місця, ні справи; протиставлення Печоріну, який страждає, Грушницького, який піклується тільки про те, щоб "стати героєм роману"; самотність Печоріна серед таких людей, Як Грушницький).
3. Жага діяльності, боротьби і моральна неготовність до повстання проти основ світського товариства (дріб'язкова боротьба з окремими особами; сумний висновок Печоріна: "У цій даремній боротьбі я виснажив і запал душі, і сталість волі, необхідної для справжнього життя").
III. Чому Печорін став зайвою людиною? (відсутність у суспільстві, в якому він жив, безкорисливого кохання, щирої дружби, справедлив
