Ідейно-політична та художня думка поета. і водночас найвизначніший твір усієї літератури європейського середньовіччя. Данте назвав свій твір «Комедією». У середні віки комедією називали твір із сумним початком і щасливим кінцем, написаний народною (а не латинською) мовою. Епітет «божественна» додали до назви нащадки, бажаючи наголосити на величному смислі Дантового твору.За своїм жанром «Божественна комедія» — поема. Тема поеми — зображення уявної мандрівки поета у потойбічний світ. Данте сподівався, що, читаючи його книгу, людина разом з ним подумки пройде через суворі випробування та страждання, очиститься від гріхів і піднесеться душею до праведного, благочестивого життя. Данте вірить у людину, в її духовні сили. У вигнанні чітко виявилися прагнення Данте до людям стати досконалішими, знайти гармонію. 1301 рік — вигнання, вважає, що заблудився на життєвому шляху, переносить цей стан на все людство. Егоцентризм — абсолютизує свої почуття й думки. Людство треба привести до Бога, сам Данте приходить до нього через любов до Беатріче. Сюжетом комедії Данте обирає стан душі після смерті, він хотів алегорично показати, що людина в силу волі підпорядкована правосуддю, що нагороджує або карає. Поема на італійській мові, було багато критики з боку прихильників Данте. Але Данте говорив, що хоче бути зрозумілим тисячам, а не десяткам. Літературний твір сприймався буквально. Жанр твору — візія, дуже популярний. Велика відмінність: герой середньовічних візій завжди істота пасивна, він тільки сприймає те, що йому показують. Герой Данте відрізняється активністю, це ріднить його з Епохою Відродження. Активність проявляється в тім, що він завжди сам висловлює оцінку діяльності грішників. Характерне особисте відношення, немає вигаданих персонажів – всі літературні герої це історичні діячі й сучасники Данте. Взаємини в реальному житті відігравали велику роль. «Божественна комедія» написана дуже складно. Її варто розуміти в 4 вимірах: буквальний, алегоричний, моральний й анагогічний (що веде угору). Буквальний: зображення доль людей після смерті. Алегоричний: розкрити ідею відплати й утримати людину від зла — мета Данте. Моральний: прагнення людини до єдності й гармонії з Богом. Анагогічний — прагнення поета оспівати благодатну силу любові до Беатріче, що прояснила свідомість поета, і показати, як через любов до Беатріче він прийшов до Бога. Ідея: усе в цьому світі взаємозалежно. Воздаяння залежить від людського поводження. Реальному життю хотів протиставити ідеальний світ вічності, що має єдиний початок. Ідея всесвітньої гармонії відбивається в гармонії твору. Ідея трійці: три частини поеми (кантики), кожна з 33 пісень, у цілому 100 пісень. Починає твір пролог. Героїв теж три: Беатріче, Данте й Вергілій. Беатріче з’являється тільки у третій частині, Вергілій — у перших двох. Немає вигаданих персонажів. Одне тлумачення головних осіб: Данте — людина, Вергілій — розум, Беатріче — душа.Особлива рима — терцина. У пролозі: початок з однієї сторони простий, з іншого боку — дуже складний. Данте перебуває на середині життєвого шляху. У Середньовіччі це було 35 років. Час дії – приблизно 1300 рік. Він заблудився, і вважає, що все людство теж заблудилося. Пора року — весна, тому що в момент його сходження в пекло він говорить, що потрапив під ті ж зірки, що й коли зустрів Беатріче, а зустрів він її навесні. Божий світ був створений навесні. Весна — початок. Церква тяжіла до уніфікації, а тут ми бачимо авторське его. Его Данте незвичайне. На його шляху йому заважають три символічних звірі — три найстрашніші гріхи, на думку Данте. Це пантера (рись), лев і вовчиця. Рись — хтивість, пантера — уособлення олігархічної влади у Флоренції. Рись він обходить. Лев — це гордість, а також політична тиранія монарха й держави, він був на гербі Флоренції. Обходить і його. Найстрашніший — жадібність, вовчиця. Вергілія послала до Данте Беатріче. Данте не хоче спускатися в пекло, його лякає напис над ворітьми пекла. Вергілій умовляє ім’ям Беатріче, вона не просто жінка.Данте звертається до пристрастей першим у світовій літературі, робить їх предметом зображення. Це людський образ. Прислів’я: «Дорога в пекло вимощена добрими намірами». Грішники у вищих колах пекла найчастіше попадають туди за благі наміри. Нижчі кола — закоренілі злочинці, але є й виключення. У вищих колах є надія на прощення. Перед ворітьми пекла Данте зустрічають сонні юрби грішників. Вергілій говорить, що це жалюгідні душі, що вони не варті слів.
Молодой, уверенный в себе и своем будущем дворянин, гвардейский корнет, мало когда задумывающийся о том, откуда берутся деньги и сколько их у его отца есть. «он позволял себе роскошные прихоти, играл в карты и входил в долги, не заботясь о будущем и предвидя себе рано или поздно богатую невесту, мечту бедной молодости» . молодому человеку были свойственны все те шалости и поступки, которые, не задумываясь, можно приписать почти всем молодым людям его возраста и сословия.владимир дубровский-настоящий сын своего отца: такой же честный, справедливый, порядочный. владимир-прямой, сдержанный, немногословный-точная копия своего отца. время, проведенное в кадетском корпусе, нисколько не повлияло на врожденные и заложенные отцом в детстве благородные качества. узнав о болезни андрея гавриловича, сын, ни минуты не колеблясь, направляется к нему в поместье.
Впроизведении александра сергеевича пушкина – «дубровский» , мне понравился образ марии троекуровой. впервые о маше я узнала по воспоминаниям владимира андреевича дубровского. когда он едет к своему отцу, и проезжает имение троекурова, то вспоминает, как когда-то играл на холме с маленькой машей, которая уже тогда обещала быть красавицей. через несколько лет дубровский вновь встречается с марией, но совсем при других обстоятельствах. в имение к троекуровым для занятий со сводным братом маши прибыл молодой учитель-француз дефорж. этим «французом» оказался владимир дубровский, который выкупил документы у присланного из франции учителя. так как троекуров не знает французского языка, то он просит машу быть переводчиком. сначала маша, не обратила внимания на ухаживания молодого учителя, потому что он был младше её родом и чином. но потом троекуров в шутку заталкивает учителя в комнату с медведем и закрывает там - это любимое развлечение барина, через некоторое время послышался выстрел и когда все зашли в комнату толпой, то увидели, что учитель спокойно стоит рядом с убитым медведем. после этого случая мария троекурова влюбляется во француза, боясь самой себе признаться в этом. машу покорили в молодом учителе: усердие, благородство, а особенно – храбрость. “воображение ее было поражено: она видела мертвого медведя и дефоржа, спокойно стоящего над ним и спокойно с нею разговаривающего. она увидела, что храбрость и гордое самолюбие не принадлежат исключительно одному ” маша, рано потерявшая мать, росла в имении в окружении природы, впитала в себя таинственные сюжеты народного творчества, через , рассказанные ей няней. машенька зачитывалась романами о любви и была романтичной, чуткой и мечтательной натурой. и когда она начинает брать уроки музыки и проводит больше времени с учителем, то ее романтичное сердце все больше покоряется любви. всем в имении троекуровых полюбился молодой француз: саше - за снисходительность к его проделкам, троекурову за храбрость. когда кирилла петрович троекуров пригласил к себе на праздник гостей, взоры мужчин и женщин были обращены на машу - кто-то удивлялся её красоте, кто-то изучал её наряд, так она была хороша и мила. на одном из уроков, француз дефорж тайно дал марии записку, где приглашал её в беседку. на свидании он открывается перед ней и признается в том, что он - дубровский, известный разбойник, которого давно уже разыскивает полиция и маша, хоть и испугалась, но не отреклась от него. маша обещает, если у неё будет беда, сообщить дубровскому. когда она ушла в свою комнату, то у неё случился истерический припадок и служанки насилу успокоили её разными спиртами и уложили спать. вскоре к маше начал свататься старый, но богатый князь верейский. она обратилась за к дубровскому, он предложил ей умолять отца. когда эта идея не удается, то маша готовится к побегу с дубровским. уже в церкви, у алтаря она ждет своего спасителя до последней минуты: “марья кирилловна ничего не видела, ничего не слышала, думала об одном, с самого утра она ждала дубровского, надежда ни на минуту ее не ”. но чуда не случилось — дубровский не приехал. побег не удался. обряд был совершен, и она стала женой князя. по дороге из церкви на карету верейского нападает дубровский, пытаясь вызволить машу. князь защищается, пускает пулю ему в плечо дубровскому. и маша просит владимира оставить их теперь в покое, так как она не может предать своего названного перед богом мужа. дубровский приказывает своим разбойникам отступить и мария уезжает со своим не любимым мужем старым князем верейским. пушкин показывает образ маши как драматичный. все дело в морали, в чувстве долга и ответственности, на которых маша выросла и которые прочно впитала в себя. честь и долг для нее дороже любви. мария не побоялась признаться дубровскому в любви к нему, но в силу своего воспитания и высоких нравственных чувств не могла предать мужа.
