Добридень Вам, шановний Євгенію. Ви мені дуже подобаєтесь, тому я Вам і пишу цього листа і сподіваюся, що Ви його отримаєте у тому світі, де зараз перебуваєте.
Чого тільки про Вас тут не пишуть: Ви і бездушний, і холодний, і лінивий, і взагалі "зайва людина". А я хочу вас підтримати. Насправді ви не зайва людина, а просто живете так, як Вас виховали, так, як було прийнято у Вашому суспільстві. Ваш статус заможної та незалежної людини вимагав від Вас саме такого життя - безтурботного, повного розваг та розкошів. При цьому Ви нікому не зробили нічого злого, отже Ви - хороша людина.
І ще Вас багато хто вважає безсердечним, бо Ви не відповіли взаємністю дівчині, що вас покохала, - Тетяні Ларіній. Ви її ще пам"ятаєте? Вона написала Вам того листа, який нас і досі примушують вивчати напам"ять. Так от, Ви їй тоді відмовили у взаємності. Як на мене, зробили дуже правильно. І що головне - чесно. Ви їй пояснили, що зовсім не створені для подружнього життя, і тим самим вберегли її і себе від величезної помилки. Взагалі-то вона досить швидко оговталася після цього і, як кажуть, вдало вийшла заміж.
Про Вас мені відомо, що в образі заміжньої дами вона все ж викликала у Вас певні почуття, але, як тепер кажуть, хто не встиг, той запізнився.
А далі, що ж з Вами було потім, коли поет так несподівано Вас залишив? Ось про це я б хотів дізнатися з Вашої відповіді на мій лист.
Всього найкращого і прийміть мої вітання.
2 В.Г. Белинский дал оценку «Ревизору» как «истинно художественному произведению». Главную заслугу Н.В. Гоголя он увидел в том, что он произвёл поворот всей русской драматургии к социальным темам, к отображению действительных процессов в русском обществе.
3.Вовсе не следует так понимать, что пьесой возмутились все сословия. Возмущение было среди дворян и чинов'ников, которые увидели в пьесе самих себя, недаром царь сказал, что ему досталось больше всех. Пьеса была направлена против глупости, взяточничества, казнокрадства и пресмыкательства, а почти все чиновники воровали, брали взятки и вели себя лицемерно.
Н.В. Гоголь сильно переживал, видя злобную реакцию тех, кого, по его первоначальному мнению, здоровый смех мог вылечить, как-то пробудить. Он начинает понимать, что в людях недостойных истина вызывает не желание жить в соответ- 86 сгвии с ней, а, напротив, желание её, истину, унизить и оскорбить. Действительно, количество правды, которое человек может вынести, не озлобившись, является показателем внутреннего роста.