Письмо солдату.
Здравствуй, солдат!
Меня зовут (пиши сюда твоё имя) .Ты, конечно, не знаешь меня, ведь я родился под мирным небом нашей любимой Родины, которую ты защищал в 1941-1945 годах.
Я никогда не слышал, как взрываются снаряды, не испытывал голода и холода, не видел пепелища сожжённых городов и деревень.
тебе, солдат, за то, что, терпя голод и усталость, ты поднимался в бой за то, что, теряя своих товарищей, ты продолжал идти к Великой Победе, благодаря которой мир без войны уже 73 года!
Дорогой солдат! Мне так хочется рассказать тебе о том, как хорошо и спокойно жить без войны. Мир без войны- это радость наступившего утра, это море, которое плещет своими волнами в моем селе, это смех моих одноклассников и односельчан. Это хлеб на столе, это фрукты, конфеты. Мир без войны- это поездка в Новосибирск, город, в котором я родился. Это знакомые улицы, проспекты, достопримечательности моего родного города. А ещё это долгожданная встреча с моими родственниками и друзьями, с которыми нас разделяют сотни тысяч километров.
Мир без войны- это прийти домой после школы, обнять маму и папу и ничего не бояться, зная, что завтра, так же как и сегодня, будет светить солнце и раздаваться щебетание птиц, а люди будут радоваться каждому дню.
Мир без войны прекрасен, он пестреет от разноцветных цветов и утопающей зелени. Он добрый и волшебный. Но этот мир, дорогой солдат, очень хрупок. И нам, вашим правнукам, надо беречь его, не допуская очередной войны. Мы должны беречь то, за что вы воевали 4 года. А для этого мы должны быть добрее друг к другу и никогда не забывать про ваш подвиг.
тебе, солдат, за мир без войны за моё счастливое детство за Великую Победу! Помни: ты всегда жив в наших сердцах, и мы никогда не забудем Вас, солдат Великой Отечественной войны!
С глубокой благодарностью, (твоё имя)
чого ж навчає мене «останній листок»? я вважаю, що сам автор, людина з нелегкою долею, за основу твору взяв кадр із свого життя. хіба будучи у в’язниці цілих п’ять років вільям сідні портер ( таке справжнє ім’я письменника) не міг зневіритись, а вийшовши на свободу, закінчити літературну кар’єру і жити інакше, гірше. чи не нагадує це молоду дівчинку джонсі, яка хотіла вмерти, коли впаде останній листок на старому плющі? на щастя, портер вижив у в’язниці через знання фармацевтичної справи – йому вдалося влаштуватися на роботу аптекарем. так само і героїня його твору – вона, за друзів, видужала. але найбільше допоміг «останній листок» – шедевр старого бермана, що врятував їй життя. на жаль, художник помер.
цікаво, навіщо автор закінчує новелу сумним фіналом? напевно. щоб ми зрозуміли, як життя, перемагаючи в одному, поступається, або викидає білий прапор, в іншому.
чого ж усе-таки навчає ця розповідь? перш ніж відповісти на це питання, я хочу розповісти про жінку, яка називала своє життя «життям у рожевому світлі».
її «життя у рожевих тонах» почалося з того, що від неї відмовилась мати. її відгодовували безвідповідальні люди, які, щоб немовля не кричало, додавали у пляшечку з молоком вино.
потім її дитинство проходило у «веселому домі», і жінки легкої поведінки, дізнавшись, що дівчинка майже сліпа, молились за її зцілення.
її навчання в школі продовжувалося не більше року. «маленька невинна душа» була викинута на вулицю.
далі – співала на вулиці – не маючи за душею нічого: ні дому, ні грошей, ні рідні. вона втратила свою дочку марсель і щоб поховати її, пішла жебрати.
доля продовжувала наносити їй все нові й нові удари: автомобільна катастрофа, артрит. через морфій пристрастилась до наркотиків.
але едіт піаф продовжувала співати всім бі на зло. через деформацію суглобів вона не могла нічого робити самостійно, проте все одно їхала на гастролі, свято вірячи, що любов публіки дасть їй нові сили.
вона звучанням свого голосу приголомшувала і зачаровувала. тонкі, рухливі пальці на клавішах акордеону. натхнення. пристрасть. пісня, ніким не перевершена. і недоспівана.
не знаю, чи читала едіт новелу «останній листок», але жила так, ніби кожен день її існування – останній. вона вміла боротись і не здаватись.
я думаю, що о. генрі вчить нас бути незламними, вольовими людьми і хорошими друзями. бо ніколи невідомо, чи не знадобиться твоя підтримка товаришу.