«Ой на горі та женці жнуть» - народна козацька пісня і зараз є популярною, у якій оспівується слава й гордість України — Запорозьке військо на чолі зі своїми отаманами. Козаки не дбали про власне збагачення, для них єдина цінність — добрий кінь, гарна зброя та тютюн і люлька. Традиційно на Січ не допускалися жінки, тому Сагайдачний ніби так недбало говорить про жінку. Насправді ж саме задля жінок і дітей, задля спокою рідної землі козаки майже все свідоме життя перебували в тяжких походах, у боях, віддавали за це життя. Пісня бадьора, сповнена оптимізму й тонкого гумору, самоіронії.
Однажды Печорин уговорил Максима Максимыча поехать на охоту вместе с ним. Возвращаясь, они услышали выстрел и увидели всадника, в котором узнали Казбича. Тот летел на коне стремглав и держал в руках белый сверток. Печорин кинулся в погоню и заставил соскочить Казбича с коня, перебив пулей ногу его лошади. Тогда все увидели, что на руках у бандита Бэла. Закричав, он занес над нею кинжал и ударил. Раненую девушку привезли в крепость, где она прожила еще два дня. После ее смерти Печорин долго был нездоров.
