На самому початку твору сказано що Холмс не береться за звичайні справи, а готов розслідувати майже фантастичні злочини: «серед усіх справ Холмса немає жодного банального, працюючи з любові до свого мистецтва, а не заради грошей, Холмс ніколи не брався за розслідування звичайних, буденних справ, його завжди приваблювали тільки такі справи, в яких є що-небудь надзвичайне, а часом навіть фантастичне.».
Трохи далі ми помічаємо відповідь на друге запитання, коли Холмс ставить свою відвідувачку у глухий кут розповідаючи їй все в точності так як було(за до дедуктивного методу який заключається в поміченні кожної маленької деталі), «— Я певен, що ближчим часом ми все владнаємо. Я бачу, ви приїхали поїздом сьогодні вранці. — Хіба ви мене знаєте? — Ні. Але за вашою лівою рукавичкою я помітив квиток на зворотну дорогу.». І тут же ми бачимо як Шерлок за незначною подробицею повністю, і в точності відновив повну картину минулих подій.
Прикладом неабиякої сили та сміливості є той момент коли отчим відвідувачки грізно увірвався в кімнату й став погрожувати, а Холмс тим часом міг спокійнісінько теревенити про крокуси й погоду, а після того як минулий лікар зігнув кочергу й розлючено покинув кімнату, Шерлок одним легким зусиллям руки розігнув деформований предмет «— Тримайтесь від мене подалі! — гаркнув він і, жбурнувши зігнуту кочергу в камін, вийшов з кімнати. — Надзвичайно приємний добродій! — мовив, сміючись, Холмс .— Я не такий велетень, але якби він не зачинив за собою двері, я показав би йому, що в руках у мене не менше сили, ніж у нього. Говорячи це, він підняв кочергу й одним зусиллям вирівняв її.»
Те що Холмс був прихильником принципу справедливості свідчать такі рядки: «Воістину, насильство обертається проти насильника, а той, хто копає комусь яму, сам у неї й попадає.»
Те що наш герой мав непересічне логічне мислення ми і так дуже добре знаємо але зайвий раз не бракувало розказати: приведу один уривок з тексту «Як я вже вам сказав, мою увагу зразу ж привернув душник та шнур від дзвінка, що спускався аж до ліжка. Коли ж з'ясувалося, що дзвінок фальшивий, що ліжко прикріплено до підлоги, то в мене з'явилась підозра, що шнур — це просто місток, по якому щось могло б перебратися від душника до ліжка» — і це лише маленька ланка довгої та логічної лінії міркування.
Объяснение:
Подвиг Тараса Бульбы
«Я тебя породил, я тебя и убью», - такой была последняя фраза Бульбы в момент расправы над своим младшим сыном за предательство. Тарас уже не считал Андрия своим ребенком, так как он предал не только родную землю, но и всех близких. Бездыханное тело сына главный герой покидал с тяжелым сердцем. После того как не стало младшего отпрыска, Тарас все больше проникался любовью к старшему – Остапу. В одном бою Бульба не смог уберечь своего сына. Здесь читатель уже может заметить страдания главного героя, когда душа Тараса раскрывается совсем с другой стороны. Он обманом пробирается в Варшаву, чтобы найти Остапа. И находит его на площади, где тот подвержен пыткам и издевательствам. Изо всех своих последних сил Остап обращается к отцу с вопросом: «Где ты? Слышишь ли?» В этот момент Тарасу грозит огромная опасность, но он об этом забывает, откликаясь на зов родной кровинки: «Слышу!» Это был последний подвиг Тараса Бульбы. Враги поймали его, но он не потерял гордость и честь и достойно встретил свою смерть. Когда Тараса сжигали на костре, он уже чувствовал приближение неминуемой гибели, но при этом смотрел на своих казаков, убегающих от ляхов, и кричал: «Хлопцы, к берегу!»
Лошадь была старая и почти слепая. Она ещё помнила , как скакала по ипподрому на глазах и тысяч зрителей, как они кричали ей "Давай, Марта! Давай!". Как жокей обнимал её и целовал в потные глаза. Она помнила и недовольное фырканье в такие минуты красивого жеребца Рудольфа, который опять, хоть немного, но проиграл ей... Но всё это в Она давно на заслуженном отдыхе. Она не знала, что по закону, придуманному людьми, её должны были пустить под нож, но кто-то её и этого не сделали. И вот теперь она медленно бродит среди конюшен и всё ещё слышит восторженный гул ипподромма...