"Киш действовал смекалкой, а не колдовством, он из самой жалкой иглу поднялся высоко и стал стал вождем своего племени.
И говорят, что, пока он жил, народ благоденствовал и не было ни одной вдовы, ни одного беззащитного старика, которые бы плакали ночью оттого, что у них нет мяса".
Когда на охоте погиб Бок, отец Киша, ему с матерью стали доставаться самые плохие куски мяса. Киш набрался смелости и выступил на совете племени против несправедливости, заявив, что будет сам охотиться. Поначалу соплеменники рассердились, но Киш благодаря смекалке начал добывать много мяса, которое делил по справедливости, и народ начал уважать его, со временем выбрав вождём.
В финале писатель делает акцент на том, что Киш из бедного тринадцатилетнего мальчика вырос в уважаемого человека благодаря уму, смекалке, храбрости и справедливому характеру.
Объяснение:
Це була осінь.Чепіжний в’їхав конем у мокрий ліс. Сіроманець поволеньки на старих своїх лапах рушив за ними.
Чепіжний наставив вуха на лісову невідомість, сплигнув з коня, перекинув рушницю з руки в руку, повів коня стежкою, вивів його на галявину, прив'язав до сосни, а сам відійшов і заліг у ямі.
Сіроманець заліг і собі позаду Василя Чепіжного і його коня. Вітер дув Сіроманцеві в ніс. Вітер гостро пахнув конем, але між конем і Сіроманцем лежав Чепіжний та його рушниця.
Щось хряснуло в соснах! Василь зняв картуза і задихав у нього.
Объяснение:Знову щось мокро хряснуло в лісі. Рушниця в руках Василя Чепіжного сіпнулася на той хряскіт, око завмерло на мушці.
Кінь не вставав, дрібно тремтів, падали краплі на нього, і від кожної крапелини він здригався, як від пострілу.
"Старе і хворе! — подумав про свого коня Чепіжний.— Чом він тебе не з’їв, коли ти ще було молоде!.. То вже лежи, а прийде — на цей раз я його неодмінно укохкаю!"
Свиснула синиця. Її порожній осінній свист не сподобався Чепіжному. Посіявся дощ. Чепіжний одягнув картуза і ліг щокою на курки. Так вони і лежали: кінь, Чепіжний, а поза ними вовк.
Вовк звівся на лапи.
Не встиг Чепіжний ойкнути, як вибита з його рук рушниця полетіла в кущі, і Сіроманець задихав йому в покраплену дощем горлянку.
Скочив на ноги кінь, хилитнув сосною, заіржав, відірвався, повалив один кущ, другий — Сіроманець побіг було за ним, проскочив галявину, але повернувся до Чепіжного. Чепіжний світив сірник по сірникові, задкував лісом від Сіроманця, відмахувався патронташем, ускочив в болото, у воду, в мочарі — Сіроманець спокійно ішов за ним.
— На, на, все, що хочеш, на! — викидав під ніс Сіроманцеві Чепіжний із торбини і хліб, і бринзу, патрони викидав.
Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі.
Перед оком Чепіжного на воді тихенько кипів осінній дощ, за осокою сірів Сіроманець.
