Один день из жизни кошки,написанный ею лично. Меня назвали простым кошачьим именем Мурка.Оно мне нравится. Хотите знать,как у меня проходит день? Да? Если нет,то всё равно расскажу! Сегодня,например,меня рано разбудил звонок будильника.Это хозяин завёл его на шесть утра,чтобы на работу не опоздать.Ну,а я-то причём?Зачем он кошкам спать не даёт? Пришлось вставать и идти на кухню что-нибудь перекусить. Тьфу,опять мне в миску холодное молоко налили! А сам хозяин сидит и котлету уплетает за обе щёки! Нет,меня бы угостить! Ну,а я и не растерялась,сама себя угостила! Запрыгнула на стол,когда хозяин отвернулся и стащила сразу две котлеты! Вобщем,позавтракала я хорошо! Правда,потом хозяйка отшлёпала меня тапком и вышвырнула на улицу. Там было весело! Я целый день провела с Васькой из соседнего двора и ещё с каким-то котом,который оказался бродячим.Оказывается, и такие бывают.Вот мы повеселились! Бегали,орали,залезли даже в которую нам показал новый друг. Но мне там не очень понравилось! Вечером мне захотелось подкрепиться,а домой идти я боялась. Вдруг услышала,как хозяйка меня зовёт.Я со всех лап бросилась к ней.За целый день хозяйка меня простила,нельзя же злиться из-за каких-то двух котлеток! Вот я и дома! На ужин получила отварную печёнку.Наконец-то, кормить стали по-кошачьи! А после вкусного ужина я улеглась спать на своём любимом диване. Вот так мой день! Хорошо всё-таки жить на свете кошке!
Велику прозу В.Бикова поділяють на воєнну і побутову. Хоча справжній талант непересічного майстра проявився саме у повістях на воєнну тематику, поставивши твори письменника серед шедеврів антимілітаристичної психологічної прози про другу світову війну.
Сюжет твору не позбавлений пригодницького начала: в основі його - втеча з концентраційного табору, розташованого в австрійських Альпах. Волею випадку, відстоюючи власну гідність у конфлікті з есесівцем, Іван Терешко здійснює чергову втечу з фашистського полону (усі попередні закінчувались невдало). Утікач виходить переможцем зі спущеними в погоню вовкодавами, хоча сам залишається з незагоєними від укусів ранами на нозі. Його супутницею випадково стає італійська дівчина Джулія, котра, скориставшись ситуацією, теж втікає з табору. Іван, що спочатку бажав усамітнитись від нав'язливої попутниці, стає ніби мимоволі опікуном беззахисної дівчини... Пригодницьке начало поступається далі лірико-романтичному і жертовно-героїчному: осмислюється традиційна вже, але невичерпна в художньо-філософських вимірах проблема „кохання і війна", витоки якої у древніх епосах, у багатьох шедеврах світової класики, у якій порушувалась чи то патріотична, чи то визвольна, чи то революційна тематика.
„Альпійська балада - це гімн коханню, що нерозривно поєднане із моральним стоїцизмом простої людини, радянського солдата, дух якого не зламали найжахливіші умови гітлерівського полону, зради і малодушність деяких своїх співвітчизників (коли герой ще на початку війни втікав з полону і переховувався в українській хаті, він знову попадає у руки фашистів через підлість кума господаря, через бажання пристосуванця-обивателя прислужитись окупантам), приниження, фізичні муки і сама смерть, що стала порятунком для дорогої тепер людини - ще зовсім недавно чужої і незнайомої іноземки. Були надії на звичайне людське щастя, яке можливе в умовах миру: війна, програна гітлерівцями на Сході, йшла поступово до свого завершального кінця.
Радянський полонений Іван Терешка, родом із Білорусії, разом з друзями розробляє план втечі із табору смерті. Для цього намагались підірвати бомбу, яку есесівці наказують розібрати. Ситуація загострюється. Іван, захищаючи свою людську гідність, кидається на охоронця, який фізично і морально знущається над в'язнем. Виснажені голодом і нелюдськими умовами дехто з полонених, користуючись сум'яттям, виривається у загадкову й загрозливу невідомість альпійських лісів і гір.
Це визначає першу колізію (власне сюжетну лінію) - боротьбу людини за свободу, протистояння фашистським переслідуванням. Саме тут і окреслюється духовно-моральна стійкість полоненого солдата, простого хлопця з білоруського села Терешки - маленької людини війни, котра у буденному подвигу підніметься до небуденної, сакральної величі.
Першу колізію поглибить друга - головна, яка і визначить провідну ідею твору: любов і жертовність сильніші за смерть, вони відкривають людині справжній смисл життя, роблячи її могутньою і прекрасною, дають можливість пізнати щастя навіть серед перенесених страждань, серед жорстоких випробовувань, є важливими факторами в осмисленні краси і величі світу, котрий потребує порятунку від земного зла, від руйнівних сил мілітаристського безумства, молоху війни.
Почуття, стан душі, життєві цілі і мрії героїв у повісті метафорично асоціюються з природою, з краєвидами Альп, контрастними в своїй основі, несучих знаковий у художньому розумінні смисл.
Вершини гір, укриті снігом, ніби уособлюють холодний подих смерті. І багаті квітами й різнотрав'ям, життєдайними дарами природи розкішні неповторною красою альпійські луки.
Саме на них спізнають щастя кохання (до цього вони були просто втікаючими в'язнями з табору знищення) Іван та Джулія - представники різних народів і соціальних станів (юнак був простим колгоспним трактористом з далекої і загадкової Білорусі, дівчина - донька заможних італійців, антифашистка за переконанням). Серед цієї мальовничої екзотики зароджується і нове життя. Тепло і життєдайність лук з розкішними маками дарують блаженство і незвідану радість, ті найщасливіші життєві миті, котрих їм більше не доведеться пізнати: незабаром Іван загине, даючи можливість врятуватися Джулії, котра ще й не могла знати, що у ній зародилось нове життя - син, якого і назве в честь батька (тобто, італійський варіант найпопулярнішого у слов'янському світі імені - Джованні).
Італійка Джулія - дівчина з заможної сім'ї. Вона виросла в достатку, є значно освіченішою за хлопця з білоруського села Терешки. Однак дівчина з Італії глибоко співчуває Івану, схиляється перед його подвигами, ніжно цілуючи рани, нанесені війною: цим самим Джулія ніби демонструє вдячність перед представником тієї такої загадкової у життєвих випробовуваннях, стражданнях і жертвах цивілізації, на котрій лежала сакральна місія порятунку світу од коричневої чуми.
В этом произведении И. С. Тургенева рассказывается о судьбе русского мужика по имени Герасим. Велика была его сила: работал он за четверых, никто не мог побороть его сил "богатырскую".Влюбился он в девушку по имени Татьяна, но так как говорить он не мог, то сказать слова "Я тебя люблю"- не мог, да и не разрешила бы ему барыня, у которой он работал. Но весь трагизм этого произведения залючается в том, что нашел Герасим себе утешение и веселье. И всем этим была его маленькая собачонка, которую он назвал Муму, а назвал он ее так, по не умению говорить. Оберегал он ее ото всех, но барыня была очень строгая, и она не могла потерпеть если бы ее приказы не выполнялись. И вот, в один обычный день, она она приказала своему лучшему работнику-Герасиму, утопить свою любимицу. Он не мог не повиноваться. Он пошел вместе со своей собачонкой на речку, сел с ней в лодку, привязал к ее шее камень, и поплыл на середину реки. Там он тихо попрощался с ней, кинул в воду и поплыл обратно, в его сердце как будто горел огонь, который нельзя было потушить, ведь он только что остался без единственной, родной ему собачки, а он так к ней привык. Он не слышал как Муму захлебывалась водой, и пыталась выплыть из толщи воды, как колыхались водоросли, для него все было как и раньше.
