Вітька – головний герой твору, якому лише 14 років. У таком юному віці він вже закохався у свою односельчанку Галю. «Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком – не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучий". В образі цього хлопця вбачаємо такі риси, як рішучість, наполегливість та доброта. Вітька цілеспрямовано йде до своєї мети, віддано бореться за своє щастя. Окрім цього він є чудовим та вірним другом.
Федько Котигорошко – 12-річний друг Вітьки. Федько – «маленький товстий і флегматичний» хлопець, що мав прізвисько Жучок через свою смагляволицість. Цей хлопець романтичний, адже саме він запропонував Вітькові освідчитись Галі серенадою. Він ще ніколи не закохувався, але був начитаною людиною. Він чимало читав про кохання: «Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман».
Федько був хорошим другом, всіляко підтримував Вітьку у різних ситуаціях і завжди хотів бути поруч: «Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз – не минувати».
Галя – гарна та приваблива дівчина, «тоненька немов вирізьблена», «в неї гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне». Недарма у неї закоїхався Вітька: «Ех, Вітько, Вітько, гаряча твоя голова!.. І треба ж було тобі отак відчайдушно закохатися у Гальку Козачок!».
Галя – дівчина смілива та відважна, «в свисті Галька могла заткнути за пояс будь-якого чаплівського хлопця!». Улітку дівчина працює листоношею, щоб заробити собі грошей. Саме у цьому образі уособлюється ідеал української дівчини.
Васютка – главный герой рассказа Виктора Астафьева «Васюткино озеро», мальчик лет тринадцати, сын бригадира рыбаков Григория Шадрина. Это храбрый и смекалистый мальчик, который родился и вырос в таёжном краю. Он рано стал самостоятельным и старался во всём следовать «таёжным законам», что пригодилось ему в жизни. В свои тринадцать лет он уже многое знал и умел. Отец часто брал его на промысел, где он знакомился с образом жизни рыбаков. Когда работы было мало, рыбаки любили собираться и рассказывать друг другу всякие небылицы, щёлкая кедровые орешки. Васютке было скучновато, поэтому он бегал в лес за орешками или просто побродить. Для того, чтобы не заблудиться, он ориентировался по зарубинам и пометкам на деревьях.
Но однажды, погнавшись за глухарём, всё-таки заблудился. Пять дней его искали родные и уже потеряли всякую надежду, но Васютка сумел выжить в глухой тайге, благодаря пониманию природы. Он знал, что лучше идти на север, а не на юг, где километровая тайга без конца и без края. Обнаружив безымянный водоем, по обилию белой рыбы, он понял, что это проточное озеро, впадающее в какую-нибудь речушку, ведущую к Енисею. С вот таких знаний, он искал дорогу к реке, где было его Васютке пришлось пройти трудный путь в темноте и холоде, но к Енисею он все-таки смог выйти, а там его вскоре подобрала шлюпка.
Дома он рассказал про озеро, в котором было много рыбы. Рыбакам это озеро очень понравилось, и решили они его назвать Васюткиным.
Объяснение:
