Фазиль Искандер – классик при жизни, по собственному признанию, абхаз с персидской фамилией, осознанно выбравший русскую культуру. Прозаик обладал одновременно солнечным и грустным даром, по его книгам снимают фильмы и ставят спектакли. Произведения Искандера читают на всех европейских языках. Благодаря его перу весь мир познакомился с маленькой, но такой душевной страной Абхазией.
Фазиль Абдулович родился весной 1929-го в Сухуми. Дед Ибрагим Искандер, иранец по происхождению, основал один из первых абхазских кирпичных заводов. Продукцией предприятия были застроены улицы города. Ибрагим женился на местной девушке Хамсаде, которая стала управлять обширным хозяйством после смерти главы семьи.
Искандер окончил институт в 1954-м, но еще на студенческой скамье опубликовал первые стихи, полагал, что их и будет писать. Всего Фазилем Абдуловичем выпущено девять поэтических сборников. В 1957-м опубликована первая книга – «Горные тропы». Позже, когда Искандер перешел на прозу, говорил, что сделал это под влиянием творчества Исаака Бабеля, когда понял, что нет разницы между поэзией и прозой.
Пігмаліон” характеристика Елізи Еліза – це дівчина з простої сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Вона має цікаву зовнішність, проте далеко не красномовна мова розвіює ілюзію, безжально розкриваючи всю реальність. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати. Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так просто не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він просто виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами.
Объяснение:
