Одним из первых, кто откликнулся на драму А.Н.Островского "Гроза", является Н.А.Добролюбов, написавший статью "Луч света в темном царстве", в которой он на приёме антитезы противопоставляет Катерину и купечество города Калинов. Представители "тёмного царства", по мнению критика, - Кабанова и Дикой, олицетворяющие самодурство, деспотизм и косность. Эти люди подавляют своим поведением всё человеческое в окружающих. Однако в пьесе присутствуют герои, по действиям и репликам которых можно понять, что власть таких людей, как Кабаниха и Дикой, недолговечна.
Село моє зелено-кучеряве, Між верб, ставків виблискує кришталь. Поміж лугів, поміж пахучі трави Нічлава тихо в'ється в синю даль.
Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село.
Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари...
На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.
А 2 3 ( Петр Андреевич Гринев).
А 3. 3 Одиночество.
А 4 3
А 5 3
А 6 3 ( рассказ в рассказе)
А2 А3 кульминация.
А 8 4 ( смех )..
А 9 3 ( Слова Хлестакова).
А 10 2
А 11 1
А 12 2
А 13 1 ( Платонов)
А 14 2
В 1 Гипербола ( преувеличение)
В 2 Сравнение
В 3 А. А. Блок
В 4 Олицетворение
В 5 Хорей
В 6 Трагедия
В 7 Амфибрахий
В 8 Эпитет
В 9 Портрет
В 10 А. Т. Твардовский