Основні дійові особи:
Він — головний герой твору, Учитель;
Дівчина — дівчина, в яку закоханий Він;
Люде — юрба;
Швець — наречений Дівчини.
Перша картина
Ліс. Ніч. Люде. Убрання не має ознак нації й часу.
Група людей заблудилась у лісі. Вони не мають що їсти і розмірковують чи на почати їм харчуватись травою, щоб не вмерти з голоду. Вони втомлені і покалічені довгим і безплідним шуканням дороги.
Серед юрби є Він – молодий юнак, що закоханий в Дівчину. Дівчині шкода його, але вона на сприймає хлопця серйозно, бо Він дуже молодий, вразливий і не вміє постояти за себе, а днем раніше його навіть налякав борсук. Крім того, Дівчина має за нареченого Шевця, який пошив їй чудові міцні черевички, а Він не здібний ні до якої справи.
Самолюбство головного героя задівають слова Дівчини. Він говорить, що хоча він і слабкий, його душа летить в небо, немов орел, коли інші лежать на місці, немов камінь. Він заявляє, що піде шукати дорогу. Усі лише сміються, не вірячи його словам, але він таки йде. Хтось побіг за ним, щоб завернути назад, але безрезультатно: колюче гілля не пустило вперед.
Юрба обговорює чи справді Він пішов шукати чи лише заховався за сусіднім кущем і слухає їх розмову. Багато хто засуджує юнака, деякі кажуть, що розуміють його вчинок: адже те, як вони живуть зараз – нестерпно. Ті, хто раніше теж ходили шукати дорогу, критично ставляться до його вчинку: адже вони теж шукали, але нічого не знайшли. Однак обговоривши між собою свої спроби, вони приходять до висновку, що, можливо, Він щось таки знайде, бо вони по-суті відходили лише на кілька кроків.
Завіса.
Объяснение:
Бабушка послала семилетнего автора в лес за земляникой. Она хотела продать ягоду и купить то, что нужно для дома и для него пряник - коня с розовой гривой, мечту каждого мальчишки. Он набрал ягод, но поддался на уговоры таких же, как он, пацанов и съел землянику. Наложил в корзинку травы, а сверху бросил немного ягоды, да еще и соседского Саньку за "науку" калачами кормил. И ягоды не собрал, и калачи украл. Бабушка уехала с утра на рынок. Днем он увидел ее в лодке, и она грозила ему кулаком.
Автор пришел домой поздно, свернулся калачиком и жалел сам себя, вспоминал маму, которая утонула, и мучился. А утром пошел к бабушке просить у нее прощенья, как научил его дед. Бабушка долго ругалась, рассказывала всем, что он натворил, но все-таки дала ему тот самый пряник, красивого коня с розовой гривой!
Любила его, сорванца-сироту.
Рассказ учит честности, учит заботиться о близких, относиться к ним по-доброму и очень любить.
