Старший сын Остап не хотел учиться: несколько раз убегал он из бурсы, но его возвращали; он закапывал учебники, но ему покупали новые. И однажды Тарас сказал Остапу, что если тот не будет учиться, то его отправят в монастырь на двадцать лет. Только эта угроза заставила Остапа продолжить учение. Когда Остап с друзьями проделывали всякие шалости, он брал всю вину на себя и не выдавал друзей. А Андрий любил учиться и был зачинщиком всех шалостей . Но ему всегда удавалось избежать наказания. Несмотря на различия, Остап и Андрий обладали цельным характером, только у Остапа это проявилось в преданности делу и отчизне, а у Андрия в любви к прекрасной панночке.
Що таке щастя? У кожного своя відповідь. На мою думку, щастя – то відчуття задоволення людиною своїх успіхів у праці, житті, приємні почуття від пізнанного, пережитого, побаченого, відчутого. Кожна людина цінує своє щастя і намагається утримати його подовше. Скільки людей – стільки думок. Одні вважають, що щастя у багатстві: шикарні особняки і домашній персонал в Одесі, дорогі авто і прибутковий бізнес – все це для них складові щасливого життя. Для інших щастя у здоров’ї рідних та близьких, у пізнанні світу, прилученні до мистецтва. Я вважаю, щаслива та людина, яка вміє бути успішною, духовно зростати – сама здобуває своє щастя, яким би воно не було. У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. У наш час діти сучасних скоробагатьків і акул бізнесу і є такими “павлусями-лежнями”, які часто ведуть паразитичний споживацький б життя. Чи позаздриш Павлусеві? Особисто я – ні! Нічого не робити і “пухнути” від їжі – то не природно для людини розумної. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим. Щастя не приходить саме, а дістається часто важкою працею. Оті для мене щастя – то своєрідний пошук чарівної квітки пізнання і натхнення. З насіннячка я рощу цю квітку, пізнаючи світ і людей. Я щаслива, що мною пишаються мама і тато, радію усмішкам своїх сестричок, досягненням рідних. Дякую Богові за сонячний день і пташиний спів, за здоров’я рідних і достаток у родині, за успішно прожитий день, за зроблені справи. Отже, щастя для мене в успішному поступі життя. Уявляю людське щастя як ясне сонечко, що світить для всіх і усміхається. Тільки ті, що бояться яскравого проміння, не пізнають шасливих хвилин. Щаслива людина випромінює позитивну енергію, обдаровує нею інших. Григорій Сковорода писав: “Щасливий той, кому вдалося знайти щасливе життя; але щасливіший той, хто вміє користуватися ним”. Так користуймося ним!
Как-то раз, в голодный год,
Дед посеял корнеплод.
Не морковку, не картошку–
Репы семена немножко.
И из всех семян взошло
Только зернышко одно:
Толи фон радиоактивный,
Толи грунт такой активный,
Но размеры корнеплода
Заняли пол–огорода!
Дед примерился немного,
Чуть подергал за ботву
И, ругнувшись бранным слогом,
Подытожил: «Не могу!»
Кличет дед свою старуху.
Та туга была на ухо,
Но, услышав как орет,
Вышла к деду в огород.
— Ну, чего кричишь ты старче?
— Репу выдернуть хочу!
Но один не смог, короче,
Потому тебе кричу!
Бабка плюнула в ладони,
Юбку спрятала в штаны
И они, заржав, как кони,
Взяли каждый лист ботвы.
Тянут. Все безрезультатно
И, вспотев уже изрядно,
Подытожив «не можу»,
Оба плюхнулись в межу.
Руки скрючило, как сверла,
Пот струит, стучат виски.
Тут что мочи в оба горла
Кличут внучку старики.
Та вильнула пышным бюстом,
Лихо бровью повела
И, хрустя листом капустным,
К корнеплоду подошла.
Посмотрела так и эдак:
— Старичье! Чего сидим?
Ну–ка дружно ухватились
— Репку мигом победим!
Дед за репку ухватился,
Бабка за него взялась,
Ну и внучка примостилась,
Бабке за подол схватясь.
Тянут. Вновь безрезультатно.
Пот струится в три ручья.
И устало, еле внятно,
Жучку стала звать семья.
Жучка весело вприпрыжку
Вмиг вбежала в огород
И, рыгнув мясной отрыжкой,
Оценила корнеплод.
— Да, дела… Ну в чем же дело?
Что? Без Жучки никуды?
Счас в два счета я умело
Вырву репку из гряды!
Дед за репу взял как прежде,
Бабка деда обвила,
Внучка бабку за одежду,
Жучка внучку обняла…
Тянут–тянут – все без толку!
Репа, словно монумент…
И зовет семейство кошку
Репку вытянуть в момент.
Кошка, нехотя проснувшись,
Почесав когтями нос,
Помурлыкав, потянувшись,
Уцепилась в Жучкин хвост…
Снова тянут. Все без толку!
Матеряся и скуля,
Стали мышку из подпола
На подмогу умолять.
Мышка резво и проворно
Прибежала в огород
И, чуть пискнув для задора,
Тут же кошку хвать за хвост.
Тянут. Рано или поздно
Репка вскоре поддалась
И, скрипя землей навозной,
Наконец–то… ИЗ-ВЛЕК-ЛАСЬ