Про комічний у творчості Н. В. Гоголя: традиції й новаторство
Гумор, сатира лежать в арсеналі багатьох художників віддавна. Давньогрецький сатирик і гуморист Аристофан був продовжувачем більше древніх традицій, що йдуть своїми коріннями в мифотворчество, фольклор. Відомо, що сміх – справа серйозне, сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться. Не випадково, що так само давно людина намагається освоїти “механізми” комічних прийомів.
Мистецтвознавці всього миру з повагою ставляться до класифікації комічного, котру запропонував давньогрецький мислитель Аристотель. Ідеї його цілісної концепції комічного, викладені в знаменитій “Поетиці” (”Про мистецтво поезії”), послужили початком для формування комічного як естетической, філософської категорії. Помітну дещицю у вивчення природи комічного й у продовження аристотелевских досвідів вніс В. Пропп, зокрема, у книзі “Проблеми комізму й сміху”. Ця робота дає коштовні методологічні рекомендації вченим-філологам і вчителям-словесникам, що бажають зрозуміти поетику й естетику смехового творчості, смеховой культури, по-новому оцінити майстерність, здавалося б, добре вивченого класика – Н. В. Гоголя. У своїй книзі В. Пропп виділяє три основних які традиційно використовуються для створення комічного ефекту в художньому творі: комічна ситуація, комічний характер і комічні язикові засоби. Розгляд гоголівської творчості крізь призму цих трьох прийомів комічного дійсно цікаво й науково плідно.
Звернемося до комічної ситуації. На думку В. Проппа, майже кожна життєва ситуація може викликати сміх, якщо присутні умови, які сприяють трансформації “звичайної” ситуації в “рішуче комічну”. Виключення становить лише область страждань, що було відзначено ще Аристотелем1. Комічна ситуація наступає тоді, коли з людьми раптово “відбувається щось неприємне, чого вони не чекали й що порушує мирний плин їхнього життя”2. Такий людський стан В. Пропп називає “деяким несподіваним посоромленням людської волі”3. Не всяке “посоромлення волі” комічно, а тільки “невдача в дрібних, життєвих людських справах, викликана настільки ж дрібними обставинами”4. М. Рюміна визначає комічну ситуацію як “руйнування ілюзій суб’єкта гача стосовно об’єкта”5. Обов’язковою же ознакою комічної ситуації є аспект несподіванки, на який указували Аристотель, Кант, Шопенгауер і інші. Комізм підсилюється, якщо раптовість такого “посоромлення” відбувається одночасно й для “об’єкта комічного”, і для читача або глядача6.
“Посоромлення волі” людини в комічній ситуації може бути викликане як внутрішніми причинами, що криються в натурі людини, так і обставинами, які перебувають поза ним. Наприклад, в “Ревізорі” Гоголя Бобчинский, що намагається підслухати за дверима розмова городничего з таємничим “ревізором”, настільки сильно налягає на ці двері, що зненацька падає разом з нею на сцену. Дана комічна ситуація допомагає авторові розкрити незначність устремлінь і злиденність цього комічного персонажа, а також підсилити динаміку комедійної інтриги. Інший приклад комізму через “посоромлення волі” можна знайти в “Невському проспекті” Гоголя, де недалекий і вульгарний Пирогов, що намагається доглядати за дружиною “бляшаних справ майстри” Шиллера, виявляється зненацька висічений її чоловіком за до своїх співвітчизників:
И німці схопили за руки й ноги Пирогова. Дарма силкувався він відбиватися; ці три ремісники були самий дужий народ із всіх петербурзьких німців і надійшли з ним так грубо й неввічливо, що, зізнаюся, я ніяк не знаходжу слів до зображення цієї сумної події7.
Комічність даної ситуації підсилюється автором за до введення ще двох комічних прийомів. Перший з них полягає в тім, що “посоромлення” гоголівського героя здійснено персонажами в стані сильного сп’яніння, що саме по собі вже несе подвійний заряд комічності. Друга ситуація, що підсилює комічний ефект даної сцени, полягає в наступному поводженні поручика Пирогова: спочатку він “із гнівом і обуренням” палко бажає помститися своїм кривдникам, але, з’ївши два листкових пиріжки в кондитерській і “вирізнившись у мазурці” на вечорі в приятеля, швидко забуває про свою ранкову ганьбу й продовжує своє безцільне й самовдоволене існування. Один із прийомів створення комічної ситуації – автоматизм мовлення, коли комічний персонаж у хвилюванні, похапцем, поспіхом або через неуважність говорить не зовсім те, що хоче сказати8. Або коли комічний герой просто “проговорюється”, тобто непомітно для себе говорить правду. Гоголь часто використовує цей прийом: наприклад, в “Ревізорі” Хлестаков, захоплений своєю натхненною неправдою, зненацька проговорюється, що може викрити його в очах чиновників, упевнених у тім, що мають справу з теперішнім ревізором. Або коли городничий, що поспішає розпорядитися про авральне збирання міста, наказує:
Я считаю, что в этом отрывке четко показана вся суть этого рассказа, кстати он достаточно интересный и поучительный. Исходя из сказанного в этом отрывке можно вынести и ещё одну важную мораль, а мораль такова: "Надежда умирает последней" Никогда не стоит опускать руки, вместо этого лучше попробовать исправить ситуацию.
Также, я считаю, что этот отрывок и рассказы том числе, учит тому, что если вдруг ты и натворил чего то, то лучше сразу постараться и все решить, потому что потом станет только хуже.
