Метафоры: Теплом входило в них солнце и выходило смехом и расположением ко всему живущему; жёлтыми огнями загорелась осень.
Сравнения: как капельки разбежавшейся ртути; стала лосниться, как атлас; словно это было знаком неотразимой власти.
Олицетворения: наступила весна; брови...поднялись; заплакало небо; быстро идущими облаками; дождь и ветер гасили; застонали...половицы; стал надвигаться мрак.
Эпитеты: собачьей душой; бродячей, голодной жизни; длинная шерсть; странной мольбы; отчаянный страх; сторожевой лай.
Объяснение: Больше не нашла.
А.С.Пушкин, "Евгений Онегин"
Основную мысль произведения определить сложно. Это роман, не подразумевающий нравоучения одной направленности, как "Недоросль", например. "Евгений Онегин" можно воспринимать как "энциклопедию русской жизни", как историю запутавшегося в эгоизме и искушении человека.
События в романе происходят в начале 19 века, в Петербурге, а затем в деревне, где жил дядя Онегина.
Онегин- дэнди, получает наследство от дяди и переезжает в деревню. Там знакомится с Ленским- поэтом, получившим в Германии, и вернувшимся в деревню. Владимир Ленский знакомит Онегина с Ольгой и Татьяной Лариными. Татьяна влюбляется в Онегина, пишет ему письмо... Ну это все наверно знают. А затем дуэль, смерть Ленского... Возвращение Онегина, его письма... Финал открытый. Онегин стоит на дороге, провожая взглядом Татьяну.
Особенно выделяется Ленский. Да, он поэт, "тем и интереснен". Но не для того ли он в деревне, чтобы жениться на Ольге и умереть в своем поместье через тридцать лет? Тем не менее, его образ мечтателя и влюбленного почему-то интересен. Это сложно объяснить.
На протяжении всего рассказа автор делает такие заметки обо всём в жизни, что о чём задумываться слишком широкий выбор. Возможно Ленский тем и привлекает, что слова, которыми автор прощается с ним, описывая возможные варианты его жизни, которой уже нет, настолько запоминаются, настолько мучают сердце...
"Евгений Онегин" это то произведение, которое лучше прочитать без школьного вмешательства. Как книгу, которую посоветовал интернет-друг, или случайно встретившуюся среди прочей информации.
Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.
Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.
Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!
Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.
Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!