Перехідний вік, важкий підліток – ці слова, як заклинання, повторюють батьки та вчителі, маючи на увазі, що «треба просто перечекати, пережити, саме мине». Суперечлива позиція, проте навіть визнання цього періоду як особливого є величезним прогресом на сьогодні. Ще зовсім недавно нові потреби особистості, що дорослішає, вважали вибриками й відмахувалися від них, не вникаючи в суть.
Стосовно підлітків дорослі впадають у крайнощі. То продовжують сприймати їх як малих дітей, не змінюючи стиль спілкування та вимагаючи беззаперечної покори. То, навпаки, ставляться надто обережно, бояться потурбувати, обмежити свободу, нібито в цей період розвитку людина набуває якихось сакральних властивостей. Попри відмінність підходів, в обох випадках результат негативний: у першому батьки отримують бунт, тотальне заперечення й ігнорування вимог, у другому – таку саму зневагу до звичних обов’язків, але з усвідомленням права на таку позицію. Істина, як це зазвичай буває, десь посередині.
У перехідному віці внутрішні проблеми підлітка, пов’язані зі становленням його особистості, пошуком себе, свого місця в житті, додаються до нових вимог до нього від соціуму, і перш за все – у школі. Якщо раніше дитина прагнула «бути хорошою», що означало виконувати всі завдання, отримувати високі оцінки, демонструвати за можливості гарну поведінку, то тепер ті самі дії викликають у неї внутрішню відразу. У власних очах підліток – вже доросла людина, а загальноприйнятні патерни поведінки залишаються ті самі. Виходить, що шкільна програма ускладнюється, але через неприйняття власне форми викладання і перевірки матеріалу підліток приділяє навчанню менше уваги, ніж треба.
Проблеми підлітків у школі часто взагалі не пов’язані з навчанням. Найбільше вони переймаються визнанням однолітків, отриманням соціального досвіду, належністю до групи, яка має для них значення, пошуку свого місця в ній.
у корабля были те самые паруса, имя которых звучало как издевательство; теперь они ясно и неопровержимо пылали с невинностью факта, опровергающего все законы бытия и здравого смысла. Мужчины, женщины, дети впопыхах мчались к берегу, кто в чем был; жители перекликались со двора в двор, наскакивали друг на друга, вопили и падали; скоро у воды образовалась толпа, и в эту толпу стремительно вбежала Ассоль. Пока ее не было, ее имя перелетало среди людей с нервной и угрюмой тревогой, с злобным испугом. Больше говорили мужчины; сдавленно, змеиным шипением всхлипывали остолбеневшие женщины, но если уж которая начинала трещать -- яд забирался в голову. Как только появилась Ассоль, все смолкли, все со страхом отошли от нее, и она осталась одна средь пустоты знойного песка, растерянная, пристыженная, счастливая, с лицом не менее алым, чем ее чудо, бес протянув руки к высокому кораблю. От него отделилась лодка, полная загорелых гребцов; среди них стоял тот, кого, как ей показалось теперь, она знала, смутно помнила с детства. Он смотрел на нее с улыбкой, которая грела и торопила. Но тысячи последних смешных страхов одолели Ассоль; смертельно боясь всего -- ошибки, недоразумений, таинственной и вредной помехи -- она вбежала по пояс в теплое колыхание волн, крича: -- Я здесь, я здесь! Это я! Тогда Циммер взмахнул смычком -- и та же мелодия грянула по нервам толпы, но на этот раз полным, торжествующим хором. От волнения, движения облаков и волн, блеска воды и дали девушка почти не могла уже различать, что движется: она, корабль или лодка -- все двигалось, кружилось и опадало. Но весло резко плеснуло вблизи нее; она подняла голову. Грэй нагнулся, ее руки ухватились за его пояс. Ассоль зажмурилась; затем, быстро открыв глаза, смело улыбнулась его сияющему лицу и, запыхавшись, сказала: -- Совершенно такой. -- И ты тоже, дитя мое! -- вынимая из воды мокрую драгоценность, сказал Грэй. -- Вот, я пришел. Узнала ли ты меня? Она кивнула, держась за его пояс, с новой душой и трепетно зажмуренными глазами. Счастье сидело в ней пушистым котенком. Когда Ассоль решилась открыть глаза, покачиванье шлюпки, блеск волн, приближающийся, мощно ворочаясь, борт "Секрета", -- все было сном, где свет и вода качались, кружась, подобно игре солнечных зайчиков на струящейся лучами стене. Не помня -- как, она поднялась по трапу в сильных руках Грэя. Палуба, крытая и увешанная коврами, в алых выплесках парусов, была как небесный сад. И скоро Ассоль увидела, что стоит в каюте -- в комнате, которой лучше уже не может быть.
Объяснение:
Норм?
2)подумал
3) пречитал
4)составил план