Твір на тему: «Добро й краса — основа життя людини»
Твір на тему: «Добро й краса — основа життя людини»
Рейтинг твору — 3.9 на основі 339 голосів
Ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. Ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. Ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. Але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. Але що йому в цьому допомагає? Що так активно цей-таки рівень підтримує? Безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. Тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. Відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
Говорити про добро можна дуже довго і дуже багато. Так, звичайно, кожен вправі розуміти і трактувати це поняття по-своєму, адже воно абстрактне і точного визначення не має. Але здебільшого, ми всі приблизно однаково його розуміємо. Добро — це така моральна категорія, яка уособлює в собі, вміщує в себе зібрання усього найкращого з цього світу. Саме завдяки присутності добра у нашому серці ми частенько пробачаємо, розуміємо і наче відчуваємо, коли комусь терміново потрібна до або наша моральна підтримка. Добро — це уся наша позитивна діяльність, це певний погляд на навколишні події, конкретні думки, цілі й їх втілення в життя. Добро — це наша коректність, чуйність і безкорисливість. Якщо зібрати все це до купи, то повністю стає зрозуміло, чому ж добро є настільки важливим, і чому воно має бути основою життя людини. Все ж дуже просто: добро і є нашою моральністю, яка, за великим рахунком, намагається усіма силами стримати, перебороти увесь негатив і вселюдське зло, щоб зробити нам величезну послугу — покращити, змінити наші недосконалі життя.
Без краси жити теж не можна. Усі знаємо відому фразу «Краса врятує світ», але ніхто ніколи не замислювався, про яку красу говорив сам автор. Федір Михайлович Достоєвський у своєму романі «Ідіот», сказавши ці відомі слова, зовсім не мав на увазі красу естетичну, він говорив про духовну красу, красу людської душі, у це поняття він вкладав «позитивно прекрасну людину». Розумієте? Але чомусь світ зациклився на тому, що головна краса — це краса зовнішня, показова, доступна усім. Та все ж це зовсім неправильний підхід. Краса душі — це основа буття, їй треба приділяти увагу, за нею треба слідкувати, її треба доглядати, адже тільки в такому випадку можна увібрати в себе оте «позитивно прекрасне», про яке так давно говорив Достоєвський.
Отже, добро й краса, безсумнівно, є основою людського життя. Ці два поняття мають бути постійно присутніми у кожному новому нашому дні, адже тільки за таких умов ми зможемо отримати хоча б малесеньку можливість вдосконалити себе і світ навколо себе.
Герасим является главной фигурой повести Тургенева “Муму”. Он символизирует угнетенный русский народ, живший под крепостным правом в царской России. Он был крепостным крестьянином у барыни и был обречен на подневольную работу всю свою жизнь.
На вид Герасим был мужчина двенадцати вершков роста, богатырского телосложения. От рождения он был немой, но этот недостаток не мешал ему в деревенской работе. В деревне он работал за четверых, легко выполнял любую тяжелую работу. Он и землю пахал, и сено косил, и зерно молотил. Когда Герасима привезли в Москву и дали ему в руки метлу и лопату, он не понимал, что с ним делается. Он сильно скучал. На дворе все его боялись из-за его грозного вида, вообще Герасим был строгого и серьезного нрава. Порой он был мрачен, угрюм и грозен своим внешним видом, но добр душой.
Поступки Герасима являлись отражениями его характера и физической силы. Как-то раз пришли два вора к ним на двор. Герасим взял и стукнул их лбами, проявив смелость и бесстрашие. С тех пор ни один вор не появлялся у них на дворе. Когда Герасим выходил во двор, то даже животные прекращали драться и вели себя степенно, боясь Герасима. Несмотря на тяжелый характер Герасима, ничто человеческое ему было не чуждо. Он привязался к маленькой собачке, однажды им.
От остальных дворовых Герасим отличался цельностью души, присущей крестьянину, смелостью и находчивостью. Даже его природный недуг не мог помешать ему полюбить Татьяну, прачку барыни, и добиться ответного чувства. Из-за прихоти барыни Татьяну выдали замуж за горького пьяницу Капитона и Герасим не смог жениться на Татьяне и жить долго и счастливо, но он не стал никому мстить и это является его главным отличием от остальных дворовых – его широкая и покорная крестьянская душа, принимающая свою долю как должное.
Муму Герасимом, привязалась к нему и стала отдушиной для Герасима. Барыня заметила привязанность Герасима к Муму и приказала ему избавиться от собаки, потому что она хотела унизить Герасима и подчеркнуть его положение крепостного крестьянина. Герасим вынужден был выполнить приказ барыни, потому что не мог ослушаться, но он не выдержал и ушел от барыни, протестуя против ее самодурства и жестокости.
