Объяснение:
Слово "культура" останнім часом на устах багатьох людей.
Різні люди по-різному підходять до цієї тематики. Більшість тих, хто зацікавлений культурою, розуміючи її важливість у житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент – це нікчемний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.
Це, напевно, правда, бо відповідальні за інститути культури особи досить голосно говорять про брак фінансової підтримки.
Цю тему можна розвивати, але нехай це роблять ті люди, які мають до цілої проблематики безпосередній стосунок.
Нас цікавить більше, яке значення має культура для нашого суспільного життя. Усвідомлюючи, що термін "культура" має два можливих значення - загальної та особистої культури, хочемо сьогодні зупинитися на тій першій.
Про особисту культуру треба говорити окремо, що з Божою до надіємося зробити іншим разом, бо і це питання дуже важливе в житті народу.
Сьогодні, отже, поговоримо про загальну культуру. Її можна окреслити як суму мистецьких надбань. Хоча далі постараємося пояснити, що йдеться не лише про речі як носії краси, а що в тій сумі надбань важливу роль посідає також людина.
До творів культури належать: література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, які як спільну рису мають те, що є носіями краси.
Ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними митцями. Деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж належать до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в щоденному житті.
Народи пишаються своїми культурними надбаннями, бережуть їх, водночас стараючись робити їх живими елементами суспільного життя. І це правильно, бо за до цих культурних надбань народи духовно розвиваються, ушляхетнюються, підносять рівень свого світосприймання.
У житті людини дуже важливими є почуття правди і добра. Культура доповнює ці два елементи ще поняттям краси.
Було б замислитися над сучасним станом культури в українському суспільстві, старатися пізнати її надбання та з’ясувати, як те духовне багатство ми можемо й повинні використати на благо нашого народу.
Будучи народом дуже багатим на культурні надбання, чи можемо собі дозволити ними легковажити?
Тут ідеться н тільки про їх збереження, а про використання їх для плекання відчуття правди, добра та краси в житті громадян.
У минулому столітті теренами України перекотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був Голодомор та довгий період заперечення людської гідності.
Це все залишило глибокі рани на психіці нашого народу. На щастя, не вдалося знищити всіх культурних надбань.
Живе запитання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося?
Було б великим промахом недооцінити важливість культури. Це вже було сказано вище, але, на нашу думку, на цьому треба часто наголошувати, бо годі бути справді зрілим народом, не віддаючи належне культурі.
В фольклорной картине мира смерть обычно рассматривается как одушевленное существо, что обусловлено сказочной спецификой. Причем для славянской традиции характерен вполне определенный внешний облик смерти, она «узнаваема» . В этом отношении можно вести речь о мифоконцепте. В рассмотренных фольклорных
традициях отмечается взгляд на смерть как на неотвратимое событие, прекращающее жизнь человека. При этом одновременно полагается, что не стоит покоряться смерти, с ней можно побороться и даже подружиться, вступить в родственные отношения, заключить договор, но подчиняется она Богу. Для человека характерны попытки высмеять то, чего он боится, и таким образом избавиться от страха
Не кури, турка, трубку, купи лучше кипу пик, лучше пик кипу купи,
а то придёт бомбардир из Брандебурга — бомбами забомбардирует за то, что некто чернорылый у него полдвора рылом изрыл, вырыл и подрыл!
Но на самом деле турка не был в деле, да и Клара-краля в то время кралась к ларю, пока Карл у Клары крал кораллы, за что Клара у Карла украла кларнет, а потом на дворе деготниковой вдовы Варвары два этих вора дрова воровали. Но, грех — не смех, не уложить в орех. О Кларе с Карлом во мраке все раки шумели в драке, вот и не до бомбардира ворам было, но и не до деготниковой вдовы, и не до деготниковых детей.
Зато рассердившаяся вдова убрала в сарай дрова: раз дрова, два дрова, три дрова — не вместились все дрова, и два дровосека, два дровокола-дроворуба для расчувствовавшейся Варвары выдворили дрова вширь двора обратно на дровяной двор, где цапля чахла, цапля сохла, цапля сдохла.
Цыпленок же цапли цепко цеплялся за цепь; молодец против овец, а против молодца сама овца, которой носит Сеня сено в сани, потом везёт Сенька Соньку с Санькой на санках: санки — скок, Сеньку — в бок, Соньку — в лоб, все — в сугроб, а оттуда только шапкой шишки сшиб, затем по шоссе Саша пошёл, саше на шоссе Саша нашёл.
Сонька же — Сашкина подружка шла по шоссе и сосала сушку, да притом у Соньки-вертушки во рту ещё и три ватрушки — аккурат в медовик, но ей не до медовика — Сонька и с ватрушками во рту пономаря перепономарит, перевыпономарит: жужжит, как жужелица, жужжит, да кружится: была у Фрола — Фролу на Лавра наврала, пойдёт к Лавру на Фрола Лавру наврёт, что — вахмистр с вахмистршей, ротмистр с ротмистршей, у ужа — ужата, у ежа — ежата, а у него высокопоставленный гость унёс трость, и вскоре опять пять ребят съели пять опят с полчетвертью четверика чечевицы без червоточины, да тысячу шестьсот шестьдесят шесть пирогов с творогом из сыворотки из-под простокваши, — о всём о том охало кола колокола звоном раззванивали, да так, что даже Константин — зальцбуржский бесперспективняк из-под бронетранспортёра констатировал:
Как все колокола не переколоколовать, не перевыколоколовать, так и всех скороговорок не перескороговорить, не перевыскороговорить; но попытка — не пытка.