Учитель у моєму життіДля мене «вчитель» є дуже об’ємним широким поняттям. Це не обов’язково має бути викладач будь-якого предмета в школі або в університеті, це може бути просто людина, у якого є чому вчитися, здатний дати знання і передати свій життєвий або професійний досвід.Для мене найголовнішими вчителями в житті являють мої батьки. Вони дали мені життя, завдяки їм я ходжу, читаю, вважаю і пишу. Всьому цьому вони навчили мене ще до школи. Першим великим кроком в серйозну життя є початкова школа, де ми зустрічаємося зі своїм першим учителем. Це прекрасна жінка, Валентина Володимирівна, про яку ми завжди пам’ятаємо з великою вдячністю. Ми ніколи не забудемо, що саме вона дала нам перший і дуже важливі навички і знання. Вона всіх нас пам’ятає по іменах, хоч минуло вже досить багато часу з нашого 1 вересня. Вона досі радіє за нас, дізнаючись, що хтось переміг на шкільній чи міській олімпіаді з різних предметів. Вона була дл нас другою мамою всі роки початкової школи. Ми не так часто з нею бачимося, вона вже на пенсії, але в душі ми всі вдячні їй за все хороше і добре що вона виховала в нас. На святкування дня вчителя ми завжди заходимо до неї з квітами і сувенірами. У неї на всіх стінах у будинку висять фотографії її учнів різних випусків і років.Професія учитель досить складна, не кожному вона по плечу. Прикро за цих людей, які так багато часу приділяють нам, часом забуваючи про своїх дітей і сім’ях. Зараз вже не так багато молодих людей прагне опанувати цю професію. От ніяк не можу зрозуміти, чому їх заробітна плата така мізерна? Може через це зараз молодь обирає інші професії, юристів, адвокатів, а умови роботи вчителів їх просто лякають?Робота вчителя дуже відповідальна. У його завдання входить дати нам знання так, щоб ми могли в майбутньому їх використовувати у своєму житті і в роботі. Отже, вони повинні бути правдивими, корисними і глибокими. Мрія кожного вчителя, мені так здається — бачити свого учня успішним, що досягли істотних висот у професії. А якщо він ще й перевершить свого вчителя, то це справжній подарунок для нього. Це означає, що він зробив все правильно і навчив свого учня всьому, що знав сам.Перший вчитель, напевно, найголовніший у житті. Нам з нашою Валентиною Володимирівною просто дуже пощастило. До неї досі приходять молоді викладачі за порадою, вони точно знають, що вона його дасть, і ніколи не буде сміятися над недосвідченістю своїх молодих колег.
Привет!
У каждого свое мнение. Напишу кратко.
Мне кажется, что Евгений Онегин является лишним человеком в обществе. Докажем это.
С самого начала Евгения охарактеризовывают как "молодого повесу", франта, этакого лондонского дэнди. Он рано вышел в свет, также рано ему все наскучило. "рано чувства в нем остыли". Он начал чувствовать себя лишним. Ему ничего не приносило радости. Он даже уехал в деревню из Петербурга - вот насколько ему было все равно.
Ему даже "друзья и дружба надоели". Хотя какая это могла быть дружба? Общество того времени - это сплетни, танцы, легкая, необремененная мыслями, жизнь. Он ворвался туда, как ураган. Однако был разочарован, он понял, что это не предел, что он не подходит этому праздному обществу. А обществом этим был объят тогда весь мир. Евгений не находил себе места в том мире, среди тех людей, он не чувствовал себя хорошо вместе с ними и потому уехал.
Лишь в деревушке, имении своего отца он, как мне кажется обрел хоть на какое-то время покой, увидел радость тихой жизни. Когда можно думать и думать о самом важном. Евгений Онегин не из той эпохи в какой родился, он лишний, он скучает в этом пустом обществе.
Как-то так
