Главные герои: Медной горы хозяйка, Данило-мастер, Степан Петрович, Танюшка.
Мальчик рассказал прадеду о книжке, где написано, что впервые пряжу из асбеста стали прясть в Италии. И Наполеон получил в дар от итальянки негорючий воротник из такой пряжи.
А прадед в ответ рассказал мальчику, что у них на Урале разные изделия из асбеста, в том числе и пряжу, стали делать намного раньше. И придумали это веселая крепостная Марфуша и пришлый парень Юрко Шмель (такое новое имя беглый с казенных заводов получил от Демидова). Это они обнаружили асбест на Шелковой горке и научились делать из него пряжу, неподвластную огню. Демидов в награду позволил им создать семью. От них и пошли Шмелевы, потомками которых являются и мальчик, и его прадед.
ответ:Тема дисгармонії, доведеної до абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства, із блискучою майстерністю і талантом розкрита Михайлом Булгаковим у повісті «Собаче серце». Ця ідея реалізується письменником в алегоричній формі: невигадливий, добродушний пес Кулька перетворюється в незначну і агресивну людиноподібну істоту. Саме цей експеримент професора Преображенського і покладений в основу повісті. Професор Преображенський, літня вже людина, живе усамітнено в прекрасній упорядкованій квартирі. Геніальний хірург займається прибутковими операціями по омолодженню. Але професор задумує поліпшити саму природу, він вирішує позмагатися із самим життям і створити нову людину, пересадивши собаці частину людського мозку. Для цього експерименту він вибирає вуличного пса Шаріка. Вічно голодний бідолашний пес Шарік по-своєму недурний. Він оцінює побут, характери Москви часів непу з її численними магазинами, трактирами на Мясницькій «з ошурками на підлозі, злими прикажчиками, які ненавидять собак», «де грали на гармошці і пахло сосисками гаючи життя вулиці, він робить умовиводи: «Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота», «Кухар попадається різний. Наприклад, - покійний Улас із Пречистенки.
Скільком життя врятував». Побачивши Пилипа Пилиповича Преображенського, Шарік розуміє: «Він розумової праці людина…», «цей не стане бити ногою». І от професор робить головну справу свого життя - унікальну операцію: він пересаджує псові Шаріку гіпофіз людини від чоловіка, що помер за кілька годин до операції. Людина ця - Клим Петрович Чугункін, двадцяти восьми років, судився три рази. «Професія - гра на балалайці по трактирах. Маленького росту, погано складний. Печінка розширена (алкоголь). Причина смерті - удар ножем у серце в пивний». У результаті складної операції з’явилася потворна, примітивна істота, що цілком успадкувала «пролетарську» сутність свого «предка». Швондер також постачає Шарикова «науковою» літературою, дає йому на «вивчення» листування Енгельса з Каутським. Людиноподібна істота не схвалює ні того, ні іншого автора: «А те пишуть, пишуть… Конгрес, німці якісь…»
Висновок він робить один: «Треба все поділити». Причому він навіть знає, як це зробити. «Так який отут б, - відповідає Шаріков на питання Борменталя, - справа не хитра. А те що ж: один у сімох кімнатах розселився, штанів у нього сорок пар, а інший шляється, у бур’янистих ящиках їжу шукає». Поліграф Поліграфович швидко знаходить собі місце в суспільстві, де «хто був нічим, той стане всім». Швондер влаштовує його завідувачем підвідділом очищення міста від бродячих тварин. І от він з’являється перед здивованим професором і Борменталем «у шкіряній куртці із чужого плеча, у шкіряних же потертих штанах і високих англійських чобітках». По всій квартирі розноситься сморід, на що Шаріков зауважує: «Ну, що ж, пахне… відомо: за фахом. Вчора котів душили-душили…». Нас вже не дивує, що він узявся за переслідування бродячих собак і кішок, незважаючи на те, що сам вчора належав до їхнього числа. Послідовно «розвиваючись», він пише донос-пасквіль на свого творця - професора Преображенського. Шарікову далека совість і мораль. У нього відсутні нормальні людські якості. Їм рухає лише підлість, ненависть, злість… У повісті професорові вдалося зворотне перетворення Шарікова у тварину. Але в реальному житті шарікови перемогли, вони виявилися живучими. Саме тому ми говоримо сьогодні про таке явище, як шаріковщина. В основі цього соціального шару - самовпевнені, нахабні, переконані у своїй вседозволеності, напівписьменні люди (якщо вони взагалі гідні звання людей).
