«Тарас Бульба» – повесть Гоголя, вошедшая в его сборник «Миргород». Основные события книги происходят в среде запорожского казачества.
Герой Остап - батько, найбільше любить вільне життя і свободу. Наполегливий і вимогливий до себе, зумів досягти успіхів у навчанні. Серед товаришів користується незаперечним авторитетом, надійний і вірний друг, не здатний на підлість і зрада. Хоробрий і сміливий воїн, безстрашно кидається в бій. Потрапивши в полон до поляків, поводиться спокійно і гордо, підтримує товаришів. З честю і гідністю приймає мученицьку смерть. Справжній герой і богатир.
Объяснение:
ответ:Новела Д. Олдріджа «Останній дюйм» захоплює не тільки збігом досить дивовижних обставин, а й своїм великим внутрішнім драматизмом. Головний герой твору – досвідчений пілот, який через безробіття був вимушений взятися не за свою справу: йому доводиться спуститися на дно Червоного моря і провести підводні зйомки акул на замовлення телебачення, роблячи це з ризиком для життя.
У новелі автор намагається розкрити болісні і складні переживання героя, коли він, поранений морськими хижаками, знаходить останні сили для того, щоб за будь-яку ціну врятувати свого сина, якого узяв з собою і з яким планував найти спільну мову. Головним для Бена у цьому відрядженні було зламати стіну відчуження, яка відділяла його від рідної дитини, і подолати той «останній дюйм», щоб порозумітися з хлопчиком.
Син головного героя Бена – Деві – десятирічний хлопчик, батьки якого розлучилися, мати якого ним зовсім не цікавилася. Він жив з батьком, але той був постійно зайнятий і не мав часу спілкуватися з сином, був майже сторонньою, та, до того ж, різкою і небагатослівною людиною.
Прилетівши з батьком на пустинний берег Червоного моря, Деві дізнається, що про те, де знаходяться вони з батьком, нікому не відомо. Хлопчик і так гостро відчував самотність, та ще й непокоївся, що з ним може статися, якщо батько не повернеться з морської глибини.
І ось Бен, увесь поранений, виповз на берег. Деві зрозумів, що в такому стані Бену не вдасться підняти у небо літак і повернутися з сином додому. Хлопчик одразу забув про свої невеселі роздуми і примусив себе серйозно поставитися до того, що трапилося. Обличчя Деві сповнилося жаху, а від батькової крові на своїх руках він аж позеленів, його голос тремтів від хвилювання і сліз. Та Деві не здався.
Бен уперше побачив сина таким і зрозумів, що цей, майже чужий хлопчик, але при цьому й рідний син, «був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невгамовний характер».
Льотчик добре розумів, що він несе відповідальність за життя Деві. І якщо він загине, хлопчик залишиться один на пустому березі. І знайдуть його не скоро, адже ні одна жива душе не знає, куди вони полетіли. А може й зовсім не знайдуть.
Та хлопча знаходить в собі сили, щоб врятувати батька і врятуватися самому. Він допомагає Бену дістатися літака, сам підіймає його у повітря і завдяки порадам доводить літак до аеродрому. Самим важливим у цьому польоті був «останній дюйм», ті секунди, коли Деві треба було посадити літак так, щоб не розбитися. Для хлопчика це був «останній дюйм» на шляху для дорослішання, а для батька – «останній дюйм», подолавши який, вони з Деві стали по-справжньому рідними.
Объяснение: =)
Другой герой (автор не называет его имени) ни в чем не уступал Сильвио. Это был «молодой человек богатой и знатной фамилии» . Вот как о нем отзывается Сильвио: «Вообразите себе молодость, ум, красоту, веселость самую бешеную, храбрость самую беспечную, громкое имя, деньги, которым он не знал счета и которые никогда у него не переводились, и представьте себе, какое действие должен он был произвести между нами… Я его возненавидел. Успехи его в полку и в обществе женщин приводили меня в совершенное отчаяние… Я стал искать с ним ссоры… »
Являясь центральным компонентом художественного текста, персонаж оказывается связанным с движением сюжетных линий, что приводит к динамичности образа. В начале повести подчеркивается равнодушие соперника Сильвио: «Он стоял под пистолетом, выбирая из фуражки спелые черешни и выплевывая косточки, которые долетали до меня. Его равнодушие взбесило меня…» . В финале же заметно его смятение: «Я почувствовал, как волоса стали вдруг на мне дыбом»
Мысль о мести не оставляет Сильвио. Понимание чести перевернуто для него с ног на голову: одно оскорбление не смыто кровью из-за того, что не завершена предыдущая дуэль.
В конце повести автор показывает, что все же Сильвио получил успокоение, для него было важно не убить соперника, а просто потешить свое самолюбие: «Не буду, – отвечал Сильвио, – я доволен: я видел твое смятение, твою робость; я заставил тебя выстрелить по мне, с меня довольно. Будешь меня помнить. Предаю тебя твоей совести» .
Сильвио не убил своего противника, но тем не менее он восторжествовал над ним, увидел его слабость. Для него главным было не просто причинить зло обидчику, а увидеть его страх, растоптать, унизить его, показать свое превосходство. Мощь и сила его духа не только поражают своей стихийной красотой, но и страшат красотой пугающей, разрушительной. Его душа обесчеловечена гордостью. Так проявляется противоречие между понятием дворянской чести, присущим конкретному времени и определенному слою людей, и общечеловеческими ценностями.
Удовлетворяя злое чувство, Сильвио приносит горе и непричастной к конфликту жене графа. Но вслед за сценой переживаний графской четы упоминается героическая смерть героя, вечно гонимого его страстями.
Автор разрешает все конфликты неординарным, но вполне реальным ходом.
В своих произведениях А. С. Пушкин учит нас мудрому отношению к жизни, благородству, терпимому отношению к окружающим и близким нам людям.