Повесть Александра Степановича Грина «Алые паруса» олицетворяет прекрасную юношескую мечту, которая непременно осуществится, если верить и ждать. Сам писатель прожил тяжелую жизнь. Почти непонятно, как этот угрюмый человек, не запятнав, пронес через мучительное существование дар могучего воображения, чистоту чувств и застенчивую улыбку. Пережитые трудности отняли у писателя любовь к действительности: она была слишком страшной и безысходной. Он всегда пытался уйти от нее, считая, что лучше жить неуловимыми снами, чем «дрянью и мусором» каждого дня. Начав писать, Грин создал в своем творчестве героев с сильными и независимыми характерами, веселых и смелых, населявших прекрасную землю, полную цветущих садов, пышных лугов и бескрайнего моря. Эта выдуманная «счастливая земля», не нанесенная ни на одну географическую карту, должна быть тем «райским уголком», где счастливы все живущие, нет голода и болезней, войн и несчастий, а жители ее занимаются созидательным трудом и творчеством. В повести «Алые паруса» Грин развивает свою давнюю мысль о том, что людям необходима вера в сказку, она будоражит сердца, не дает успокоиться, заставляет страстно желать такой романтической жизни.
Поширити вподобати основна проблематика комедії мольєра "міщанин-шляхтич" головна проблема, на якій побудовано сюжет "мішанина-шляхтича", відображає певний історичний етап розвитку буржуазії у франції. новоспечені буржуа, які накопичили чимало грошей, зароблених різними шляхами, почувалися рівними дворянам. саме тому вони намагалися наслідувати дворянським манерам, зовнішньому стилю поведінки, одягу, способу життя. саме про одного з таких буржуа — пана журдена — розповів мольєр у своїй комедії. для міщанина журдена вже саме дворянське ім'я є гарантією найвищих моральних цінностей, тому він беззастережно в усьому покладається на хитрого дворянина графа доранта. через їхні стосунки практично показані реальні суспільні відносини. тому, сміючись над бідолашним журденом, який будь-що хоче стати схожим на дворян та ще й дочку видати заміж неодмінно за шляхтича, ми разом з ним співчуваємо саме йому. граф дорант і маркіза доримена представляють дворянство. до того ж на їх прикладі мольєр показав, що й дворяни можуть бути неправдивими, вередливими, непорядними. таким і є граф дорант, який розтринькав свої статки й шукає багату наречену. та й доримена покохала його, переконавшись, що він багатий, бо дарує коштовні подарунки. обоє вони також пошилися в дурні. про справжні почуття тут і не йшлося. а от на кохання здатні інші герої — люсіль і клеонт, ніколь і ков'єль. вони чисті серцем, тому й перемога на їхньому боці. отже, проблема справжнього й несправжнього, проблема правди й неправди вирішується через смішні ситуації, у які потрапляють герої завдяки неправильному уявленню героїв одне про одного. змальовуючи смішні події, що сталися з бідолашним журденом, мольєр піднімається до широкого узагальнення суспільних явищ, не забуваючи при тому про моральні уроки, без яких неможлива комедія класицизму.
