Кобзарю мій!
Поете мій високий!
А як же ти поезії писав ?
— Я не писав.
Я плакав і сміявся.
Благословляв, співав і проклинав.
Ліна Костенко
Тарас Шевченко навіки залишиться в українській літературі, адже його внесок у її розвиток неможливо переоцінити. Та чи тільки у літературу він зробив свій внесок? Не слід забувати, що Т. Шевченко також був Геніальним художником, навчався живопису у найкращих майстрів Петербурга. Література та живопис — це прекрасні види мистецтва, але вони матеріальні. Тарас Шевченко — символ цілої епохи, він не просто створював свої поетичні твори, але й виховував свідомість своїх читачів. Він утверджував патріотизм, національну самосвідомість, рішучість та народну мораль.
Найбільшою мрією, найбільшим прагненням Т. Шевченка було побачити свою рідну Україну незалежною та щасливою. Якби зараз я мав можливість звернутися до Тараса Григоровича... Я навіть не знаю, що б я сказав. Звісно, кріпацтво було скасовано ще 1861 року. Зараз Україна незалежна, вона є рівною серед європейських країн. Та, на жаль, ми і зараз маємо безліч суспільних і економічних проблем, які навряд чи можна назвати тим «щасливим майбутнім», про яке так мріяв Кобзар. А з іншого боку, Україна постійно розвивається, бо й сьогодні серед українців є багато людей, які щиро вболівають за долю країни, і хочуть зробити свій внесок у розвиток країни. Мені здається, ніколи не настане той день, коли можна буде сказати, що далі нема куди розвиватися. Отже, я впевнений, що далі буде тільки краще.
Якби я мав можливість говорити зараз з Тарасом Шевченком, я б поставив йому безліч питань! Як він створював свої Геніальні твори? Яким бачив шлях України в майбутнє? Які настанови хотів би дати нам, своїм нащадкам? Але такий діалог, на жаль, неможливий.
А ще мені спало на думку, що відповіді на всі свої питання ми можемо знайти, уважно читаючи твори Кобзаря. У поезіях Тарас Шевченко висловлював своє ставлення до сучасних йому історичних подій, до людських та суспільних вад, навчав своїх читачів патріотизму, чесності. Він хотів бачити українців вільними, освіченими, розумними. Поет дуже любив свою Батьківщину, він не просто сподівався, а й щиро вірив у її майбутнє:
І на оновленій землі Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Тії слави козацької Повік не забудем!
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій Не забудьте пом’янути Незлим, тихим словом.
Мій твір називається «Уявний діалог із Кобзарем». Я тільки-но перечитав назву і здивувався: чому ж він уявний?! Так, зі свого XXI століття ми не можемо
звернутися до Шевченка, але він і досі веде з нами абсолютно реальний діалог! Він звертається до нас, питає та спонукає до дій через вічні. Геніальні твори, які ніколи не втратять своєї цінності для українського народу.
М.Ю.Лермонтов. Утес
Златое облачко дремало
На персях здоровенных скал.
С утра в дорогу убежало,
По небу, как на карнавал.
И только в бороздах скалы
Скопилась талая вода, и
Гора печальная стоит
И, в одиночестве рыдая,
О чём-то думает...
Ночевала тучка золотая \ На груди утеса-великана; \Утром в путь она умчалась рано, \
По лазури весело играя; \ Но остался влажный след в морщине \ Старого утеса. Одиноко \
Он стоит, задумался глубоко, \И тихонько плачет он в пустыне.
В стихотворении Лермонтова 8 строк, в «переводе» 9 строк. Стихотворный размер оригинала – хорей, «перевода» - ямб. Во второй строфе перевода отсутствует рифма, у Лермонтова обе строфы зарифмованы. Содержательные отличия: У Лермонтова утес старый, одинокий; в переводе – скалы, причем «здоровенные», что не совпадает с образом одинокого старого утеса. У Лермонтова сильный образ морщин утеса, а в переводе просто «борозды». Влажный след у Лермонтова , а в переводе талая вода – неудачная, не соответствующая оригиналу замена. У Лермонтова утес тихонько плачет, в «переводе» - рыдает. Тихонько плакать и рыдать – это не синонимы.
Поэт Лермонтов создал поэтическое творение. «Переводчик» - набор слов, который никого не может взволновать. Утесу Лермонтова сочувствуешь, понимаешь его глубокое одиночество. «Здоровенные скалы» тоже вызывают у читателя чувство, но другое. Они высокие, грозные, отвесные. И совершенно непонятно, почему в первой строфе скал несколько, а во второй это уже гора, и она рыдает в одиночестве. Поэтому перевод имеет слишком мало общего с оригиналом, он не поэтичен, а поэтому и не имеет права существовать рядом с творением Лермонтова.
