ответ: Головний герой у новорічну ніч отримує листа з Порт-Артура від своєї давньої коханої. Хома занурився в егоїстичне, самозакохане життя. Цей зневірений самолюб живе сам для себе і з самим собою, навмисне відсторонившись від усього світу: «Сороковий рік життя, так як і тридцять дев'ятий, і тридцять восьмий, починатиму зовсім інакше. Відлюдьком, самітником... Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!».В конверті міститься кілька листків та сойчине крило, яке навіює бурю спогадів про недалеке минуле. Цей лист від Манюсі — жінки з якою пов'язані найтрепетніші переживання Хоми, або як вона називала його — Массіно.
Лист умовно можна поділити на три частини:
Роздуми Мані про своє життя, помилки та колізії, які сталися у ньому. Головна думка цієї частини вкладена у ці слова, які звучать ніби крик душі: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мойого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого успокою, свого егоїзму. І я відчула се».
Ця частина розповідає про час від знайомства до від'їзду. Манюся почала ревнувати пташку до коханого, котрого та будила раніше за неï і убила нещасну сойку з рушниці, а потім довго плакала. Одне крило вклала у лист до Хоми, інше залишила у себе.
Опис поневірянь Мані. З домівки вона тікає з Генрисем, який розповідає їй про багатого батька, те що вони одружаться, вернуться в підгальське село та спровадить до себе тата. Але насправді Генрись виявився злодієм, який обікрав тата Мані. Батько, вважаючи, що це зробила дочка, помер з горя через три місяці після втечі. Коли банда гастролювала в Одесі, Генрись пропав. Маню забрав голова банди — Зигмунт, якого згодом арештували в Нижньому Новгороді. Жінка відправилась до Москви, в поїзді зустріла Володимира Семеновича. Це був чудовий чоловік, але, засумувавши, він почав грати в азартні ігри, в яких він програв її Никонору Ферапонтовичу. Одного разу їх в дорозі спіймали — його вбили, її до себе взяв ватажок Сашка. Коли ватагу знайшла міліція, капітан Серебряков привіз її до себе. Від нього вона втекла, сіла на перший поїзд, ним їхали війська на війну з Китаєм. В Порт-Артурі вона жила з Миколою Федоровичем, який вже був при смерті коли вона писала лист.
Объяснение:
Григорий Саввич Сковорода. Выдающийся украинский писателя, философ и педагог, отстаивал права трудового народа на свободу и разностороннее развитие, на счастливую жизнь. Главными размышлениями Г. Сковороды как творческой личности были размышления о счастье человека и путях его достижения. Ими полно все его творчество. «Как хочешь быть счастливым, не ищи своего счастья за морями…», ибо, как считал Г. Сковорода, оно не только рядом с тобой, оно «внутри тебя», «в твоем чистом сердце, в твоей честной душе, живущей по законам Божьим и велению Божьему. Странствующий философ призывает к гуманности, без которой высохнет важнейший источник человеческого счастья – любовь к людям и природе, любовь к прекрасному, к обучению и духовному обогащению. Заповеди справедливости, добра, человечности и трудолюбия находят отклик в сердцах современников, так прокладывают путь к настоящему счастью, к которому стремится каждый человек. Философские произведения Сковороды – это великие достижения украинской литературы, а голос великого писателя становится «чище и громче в веках». Работа приносит обществу материальное и духовное богатство. Смысл жизни – работать по призванию, по наклонностям и таланту, выполнять посильный и доступный ему труд. Только тогда все люди будут счастливы. Учение Г. Сковороды о путях достижения человеком счастья, хотя и привлекало своей мудростью, было утопическим. Ведь речь шла в нем о природном, а не об общественном человеке. Человек же вне общины, вне общества, часто диктует свои условия, – немыслим. Однако учение Сковороды – это размышления: стоит ли чего-то общество, которое не ценит в человеке врожденных не позволяет ему раскрыть себя, реализовать их сполна? В баснях Сковорода раскрывает благородство людей, жизнь которых проходит в «сродном» труде. Студент стремится работать по призванию, которое даст ему большое моральное удовольствие для души и будет полезным для общества. Но есть еще одно всеобщее условие счастливой жизни – доброжелательное отношение человека к человеку, взаимопонимание, взаимоуважение, верность. Г. С. Сковорода писал: «Счастлив тот, кто сопряг сродную свою частную должность с общей. Сия есть истинная жизнь».
