У творах видатного французького комедіографа Мольєра відбилися проблеми й естетичні пошуки його часу, а його доля відобразила становище письменника в суспільному житті Франції XVII століття.
В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник "високої комедії". Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов'язковим для драматургів його часу, Мольєр, створив художньо досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В основі сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам,— протистояння пристрастей здоровому глузду. В основі комізму — невідповідність реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери.
Як митець свого часу Мольєр добре розумів, чого потребує публіка, і створював п'єси, які користувалися неабиякою популярністю. Але талант його полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, навертає до моральних цінностей. Імена багатьох його персонажів стали загальними й означають людину, якій притаманні ті чи інші риси.
Яскравий образ створює Мольєр у комедії "Міщанин-шляхтич". Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім'ю, гроші, здоров'я. Та Журдену заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає його маніакальною ідеєю, яка завдає чимало клопоту його родині, але подобається цілій купі шарлатанів, що годуються біля нього та потішаються над ним: перукарі, шевці, "учителі" етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Він знає, що Журден закоханий у шляхетну Дорімену, з якою він і сам не проти побратися. Дорант приводить Дорімену в дім Журдена, де їх чекає розкішний обід. Від свого імені він дарує красуні коштовності, які передав йому для Дорімени Журден. Виникає комічна ситуація, герої говорять, не розуміючи один одного, кожен про своє: Дорімена думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Журден применшує їх цінність, бажаючи виглядати скромним в очах своєї обранки. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує "посвячення у муфтії". Комедія завершується справжнім святом веселощів. Усі герої одержують те, до чого прагнули: три пари закоханих з'єднуються (Клеонт і Люсіль, Дорант і Дорімена, Ков'єль і Ніколь), а Журден стає, хоча і химерним, але шляхтичем.
Мольєра справедливо називали автором "високої комедії". "Міщаниншляхтич" — яскравий доказ цього. За смішними подіями комедії ховаються серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Поведінка Журдена, Доранта обумовлена їх становищем у суспільстві. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всім і собі свою значимість. Але Мольєр показує, що людину треба цінувати такою, якою вона є, що кожен повинен робити в житті свою справу. Дорант — аристократ, але нічого, крім титулу, у нього немає: ні грошей (їх він бере у борг у Журдена), ні аристократичних, піднесених почуттів. Він використовує Журдена, щоб справити на Дорімену враження багатія. Маркіза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор мудро виніс за межі комедії.
У комедіях Мольєра здоровий глузд перемагає, та він не є запорукою моральності людини. На прикладі негативних персонажів автор показує, що підступна, лицемірна людина може бути розумною, та перемагають завжди чесноти.
Анализ стиха "Вода и вино"
Объяснение:
Александр Пушкин с благодарностью и волнением вспоминал годы, проведенные в Царскосельском лицее. Именно здесь у него появились первые настоящие друзья и были написаны первые стихи, которые принесли юному поэту среди лицеистов славу литературного гения. Темы для творчества находились чуть ли не каждый день, однако Пушкин, увлекающийся античной культурой, во всем хотел подражать своим кумирам.
Поэтому неудивительно, что в ранних произведениях поэта присутствуют образы и символы, характерные для древнегреческой литературы. Среди них – вода и вино, две субстанции, которые в античном мире принято было смешивать практически в равных пропорциях. Откуда именно пошла эта традиция, история умалчивает.
Известно лишь, что римские и греческие аристократы считали вино достаточно грубым напитком, который в чистом виде потребляют лишь плебеи, и непременно разводили его водой.
Этой античной традиции в 1815 году юный Пушкин посвятил свое стихотворение “Вода и вино”, в котором присутствуют и легкая грусть, и ирония, достойная пера зрелого поэта. Следует отметить, что сам
поэт еще со времен лицея увлекался крепкими напитками и был душой компании, которая с завидной регулярностью устраивала вечеринки с вином, барышнями и декламацией стихов. Увлечение античной литературой породило в кругу лицеистов еще одну традицию – разбавлять вино водой.
Однако подобный эксперимент при всей любви Пушкина к Гомеру и Софоклу совсем не пришелся ему по душе. Автор признается, что по отдельности любит каждый из этих напитков, которые утолить жажду и дать почву для философских размышлений. “Люблю я в полдень воспаленный прохладу черпать из ручья”, – отмечает поэт. При этом он искренен в своих словах, когда утверждает, что при виде винной струи, которая ударяет о края чаши, на душе становится тепло и радостно, хотя приступы безудержного веселья у молодого поэта нередко сменяются грустью и даже яростью.
Преклоняясь перед анакреонтикой, Пушкин, тем не менее, открыто бунтует, когда речь заходит о смешивании вина с водой. “Да будет проклят дерзновенный, кто первый грешною рукой, нечестьем буйным ослепленный, о страх!.. смесил вино с водой!”, – открыто заявляет поэт. Тех, кто создал подобный обычай, автор именует не иначе, как злодеями и желает им навсегда лишиться получать удовольствие от хорошего вина, что для юного Пушкина равносильно самоубийству.
