Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
"Сделайте милость, не беспокойтесь так для меня, я пройду после"- говорил Чичиков. . "Не затрудняйтесь не затрудняйтесь проходите"- говорил Чичиков.
„А вот теперь я заведусь своим домиком, — сказал ты, — да не так, как немец, что из копейки тянется, а вдруг разбогатею“.
Эх, русский народец! не любит умирать своею смертью! А вы что, мои голубчики? — продолжал он, переводя глаза на бумажку, где были помечены беглые души Плюшкина, — вы хоть и в живых еще, а что в вас толку! то же, что и мертвые, и где-то носят вас теперь ваши быстрые ноги?
Шляпа, висящая на гвозде, непременно передразнивает своего владельца,-- но лицо у нее свое, забулдыжно-актерское. (обособленные определения)
Отрицать, что чайник, этот добродушный комик,-- живое существо, может только совершенно нечуткий человек; именно чайник, так как кофейник, например, живет жизнью менее индивидуальной и заметной. (приложение)
И вот я снова ползаю по полу, смотрю сбоку, смотрю снизу, смотрю сверху, топаю ногами -- чтобы хоть раздавить его, проклятое, и наконец успокаиваюсь. (обособленное определение)
На носу у меня было уже другое пенсне, новенькое, тугое, раздражающее. (обособленное определение)
Но нужно было видеть физиономию моего пенсне, вернувшегося из дальней прогулки, чтобы понять, что это -- не случай и не недоглядка.(обособленное определение)
Но что пенсне мое гуляло, и гуляло долго, до изнеможения, до пресыщения и страшной душевной усталости,-- в этом я, свидетель его возвращения, сомневаться не могу. (приложение)
Мой знакомый, знаток испанской литературы, несколько позже довел до моего сведения, что в цепи его логических рассуждений была допущена ошибка...(приложение)