Дочка хазяїна Соня і вчитель Калинович змальовані драматургом не так чітко і послідовно, як Пузир, Феноген і Ліхтаренко. Однак видно, що автор відвів їм важливу композиційну роль: служити контрастом до «темних сил», уособленням яких є хазяїн і його помічники. І Соня, і Калинович відчувають, що навкруги їх твориться зло, вони ніби намагаються боротися з цим злом, але їхні зусилля наївні і марні.
Соня — дочка Терентія Гавриловича Пузиря. Вона освічена, інтелігентна, закінчила гімназію із золотою медаллю. Дівчина гає за жорстоким «хазяйським колесом », і воно страшить її. Соня співчуває пригнобленим, але не знає, що робити, як їм до бо виросла, очевидно, в «тепличних» умовах, далеких від реального життя. Випадково ставши свідком бунту робітників, розуміє, що треба розібратися в господарських справах, втручатися, коли потрібно, слідкувати хоча б за харчуванням працівників економії, щоб люди не проклинали своїх хазяїнів. А поки що вона не знає навіть, з чого печеться хліб і вариться борщ.
Соня наївна, дуже любить батька і починає благати його: «Тату, мій лебедику, не дозволяйте людей годувать таким хлібом. Не дурно казали в гімназії, що у нас годують людей гірше, ніж свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу, і вся моя душа тремтить! Тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе, то веліть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що нас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не буде миле, життя моє буде каторгою!» І тим разючіше тут же виступає жорстока експлуататорська сутність її батька: Пузир передає розпорядження Ліхтаренкові трохи поліпшити харчування робітників, але зовсім не тому, що його зворушили слова дочки, а щоб робітники не повтікали в гарячу пору.
У питаннях кохання і шлюбу Соня сміливо й рішуче відстоює своє право на щастя. Вона обрала собі нареченого, який хоч і небагатий, але близький їй по духу — учителя Калиновича. І згодна вийти за нього заміж, навіть коли батько не дасть на це дозволу.
Можливо, вона піде однією з Калиновичем стежкою «на корисну працю в школі», буде «між молоддю насаждать ідеали кращого життя», а може, повторить шлях своєї матері, яка після її сміливої розмови з батьком про хліб сказала: «І я така була, доню, не думай собі! А життя, знаєш, помалу перекрутило!» Можливо, стане великою землевласницею з новими поглядами («Таке велике хазяйство, і все мені достанеться одній, а я не знаю нічого, не знаю, де тут зло, і не можу нічого зробить доброго...»). Хоч при цьому велика вірогідність того, що її можуть знищити, розтоптати більш сильні та нахабні конкуренти-сусіди.
Наречений Соні, учитель гімназії Іван Миколайович Калинович, не розділяє її оптимізму щодо поліпшення становища робітників: «Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда!» Він покладає надії на освіту: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..»
Великі надії Карпенко-Карий покладав на освіту, школу і вклав відповідні слова в уста Калиновича: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!»
Калинович відзначається чуйністю, тактовністю. Він розуміє і навіть жаліє батьківські почуття Терентія Гавриловича, хоч той його образив і відмовив йому. Не дивлячись на трагікомічність ситуації — історію з гусьми, через яких постраждав Пузир, Калинович не хоче сміятися чи іронізувати, як робить Золотницький, бо це. не тактовно і навіть жорстоко в такій ситуації. Учитель не корисливий, щиро кохає Соню і ладен взяти її без приданого і без батьківського благословення.
Логіка розвитку характерів приводить до думки, що Соня й Калинович з їхніми ідеалістичними міркуваннями не в силі чинити опір «хазяйському колесу».
Роман " Евгений Онегин" Александр Сергеевич Пушкин писал в течении восьми лет. В своем гениальном романе Пушкин запечатлил эпоху русского дворянства начала XIX века, в котором затронул нравственные и социальные проблемы общества. Название романа дает понять, что центральной, основной темой стали искания русской интеллигенции.
Раскрытие этой теме мы наблюдаем на образе главного героя романа Евгении Онегине. Да, где бы он не находился везде его спутницей была хандра. В первой главе мы становимся невольными слушателями монолога Евгения Онегина, из которого узнаем о его воспитании. Евгений Онегин, как и его сверстники, получал образование на дому, для этого приглашали гувернеров из-за границы. Онегина воспитывал и обучал французский гувернер, который жалел своего воспитанника, сильно не утруждал знаниями. Но не стоит считать Евгения плохо образованным человеком, так как он в дальнейшем пополнил свой багаж знаний, не многие его сверстники были так умны, как наш герой. Евгений Онегин в совершенстве владел французским языком, знал латынь, увлекался античной литературой и чтением трудов по экономике Адама Смита, историю знал от Ромула до своих дней. Также Евгений прекрасно владел знаниями, которые высоко ценились в светском обществе – это непринужденно кланяться, танцевать мазурку, быть мрачным и угрюмым.
Жизнь его не давала ему отдыха: балы, театры, прогулки по Неве. Каждый новый день начинался, как и предыдущий. Онегину надоела такая жизнь, он устал от всех, от общества, друзей, прелестных красавиц. Он пресытился такой жизнью, душа у него была мертва, да и чувства в нем остыли рано. Евгению устал от такой жизни. Он оставил общество, хочу заметить, что не каждый мог так вот смело поступить. По воле судьбы у него появилась необходимость поехать в деревню. Евгению в наследство досталось имение. Здесь он несколько дней наслаждался жизнью, но и здесь его одолела хандра.
Онегин знакомится с Ленским. Владимир Ленский знакомит своего друга с семьей Лариных. Евгению приглянулась Татьяна, он почувствовал богатство ее внутреннего мира и душевного равновесия. Татьяна пишет письмо, в котором признается Евгению Онегину в любви. А что Онегин? Евгений с пониманием отнесся к чувствам молодой девушке, он говорит, что поступает с ней очень благородно, не принимая ее чистой, искренней любви. На данный момент он не готов для любви, так как разгульная жизнь в светском обществе опустошила его душу. Евгений Онегин пресытился вниманием и любовью молодых светских красавиц. Онегин честно признается молодой девушке, что не готов он к семейному счастью. Свобода и покой сейчас для него превыше всего.
Действительно, в данный момент, я считаю Евгений Онегин любить, не так как значение и смысл любви утратило для него истинное значение. После убийства Ленского на дуэли Онегин уезжает путешествовать по России несколько лет, Евгений снова в Петербурге. На балу встречает Татьяну и не узнает. Он видит, как она изменилась. Евгений чувствует, что его душа пробудилась от долгой спячки, он снова может любить.
Вот сейчас, я думаю, Евгений Онегин на глубокие чувства, такие как любовь. Он любит, он переживает. Татьяне пишет письма, но ответов нет. При встрече Татьяна сообщает Онегину, что все еще любит его, но связана узами брака. Муж верит ей, гордится. Татьяна говорит Евгению Онегину, что чувство долга у нее превыше чувств любви.
Легко ли быть молодым? Вопрос неоднозначный. Кто-то скажет, что молодому легко. Перед ним открыты все пути. Он легко идет своей дорогой, не задумываясь о том, что будет завтра. С этим утверждением можно согласиться. Но существует множество «но», которые говорят об обратном.
Действительно, перед нами, молодыми открыты все дороги. Мы вольны выбрать любую, пойти своим, еще неизведанным, путем. Нас не страшат ошибки. Мы просто не задумываемся пока об их последствиях. Ведь у нас все впереди, и мы успеем исправить ошибки, сделать сотни добрых дел.
Но как трудно все же выбрать тот путь, который приведет тебя к успеху. А добиться успеха хочет каждый. Любому из нас хочется быть успешным, иметь хорошую работу, приносящую удовлетворение. Каждому хочется иметь крепкую любящую семью, так сказать, крепкий тыл. Но как не ошибиться, как узнать, что вот этот путь будет правильным? И не окажется ли слишком поздним прозрение, что шел не туда и не с тем?
Значит, нужно твердо знать, чего ты хочешь в этой жизни добиться. Важно поставить перед собой цель и идти к ней. Главное – не перестать быть человеком на пути достижения цели. А это, согласитесь, не так-то легко. Почему-то мне на память пришли Сотников и Рыбак из повести В.Быкова «Сотников». Один из них, сильный физически, оказался слабым духом. Рыбак, не задумываясь, пошел на сделку с собственной совестью, лишь бы свою жизнь. Сотников же, который кажется читателю хлюпиком, оказался человеком с несгибаемой силой духа.
Вот это в жизни и главное – воспитать в себе силу духа, чтобы не в трудную минуту, не сломаться перед неудачами и трудностями. Поэтому не может быть однозначного ответа на поставленный вопрос: легко ли быть молодым. Молодым быть легко и трудно одновременно.
Соня — дочка Терентія Гавриловича Пузиря. Вона освічена, інтелігентна, закінчила гімназію із золотою медаллю. Дівчина гає за жорстоким «хазяйським колесом », і воно страшить її. Соня співчуває пригнобленим, але не знає, що робити, як їм до бо виросла, очевидно, в «тепличних» умовах, далеких від реального життя. Випадково ставши свідком бунту робітників, розуміє, що треба розібратися в господарських справах, втручатися, коли потрібно, слідкувати хоча б за харчуванням працівників економії, щоб люди не проклинали своїх хазяїнів. А поки що вона не знає навіть, з чого печеться хліб і вариться борщ.
Соня наївна, дуже любить батька і починає благати його: «Тату, мій лебедику, не дозволяйте людей годувать таким хлібом. Не дурно казали в гімназії, що у нас годують людей гірше, ніж свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу, і вся моя душа тремтить! Тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе, то веліть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що нас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не буде миле, життя моє буде каторгою!» І тим разючіше тут же виступає жорстока експлуататорська сутність її батька: Пузир передає розпорядження Ліхтаренкові трохи поліпшити харчування робітників, але зовсім не тому, що його зворушили слова дочки, а щоб робітники не повтікали в гарячу пору.
У питаннях кохання і шлюбу Соня сміливо й рішуче відстоює своє право на щастя. Вона обрала собі нареченого, який хоч і небагатий, але близький їй по духу — учителя Калиновича. І згодна вийти за нього заміж, навіть коли батько не дасть на це дозволу.
Можливо, вона піде однією з Калиновичем стежкою «на корисну працю в школі», буде «між молоддю насаждать ідеали кращого життя», а може, повторить шлях своєї матері, яка після її сміливої розмови з батьком про хліб сказала: «І я така була, доню, не думай собі! А життя, знаєш, помалу перекрутило!» Можливо, стане великою землевласницею з новими поглядами («Таке велике хазяйство, і все мені достанеться одній, а я не знаю нічого, не знаю, де тут зло, і не можу нічого зробить доброго...»). Хоч при цьому велика вірогідність того, що її можуть знищити, розтоптати більш сильні та нахабні конкуренти-сусіди.
Наречений Соні, учитель гімназії Іван Миколайович Калинович, не розділяє її оптимізму щодо поліпшення становища робітників: «Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда!» Він покладає надії на освіту: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..»
Великі надії Карпенко-Карий покладав на освіту, школу і вклав відповідні слова в уста Калиновича: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!»
Калинович відзначається чуйністю, тактовністю. Він розуміє і навіть жаліє батьківські почуття Терентія Гавриловича, хоч той його образив і відмовив йому. Не дивлячись на трагікомічність ситуації — історію з гусьми, через яких постраждав Пузир, Калинович не хоче сміятися чи іронізувати, як робить Золотницький, бо це. не тактовно і навіть жорстоко в такій ситуації. Учитель не корисливий, щиро кохає Соню і ладен взяти її без приданого і без батьківського благословення.
Логіка розвитку характерів приводить до думки, що Соня й Калинович з їхніми ідеалістичними міркуваннями не в силі чинити опір «хазяйському колесу».