Місіс Гіггінс виходить. Елайза виходить на середину кімнати й зупиняється між центральним вікном та отоманкою. До неї підходить Пікерінг
Дулитл. Жених! Що за слово! Вимовиш його - і втямиш так добре, що краще й не треба, на що йдеш. (Бере циліндра й рушає до дверей.)
Пікерінг. Поки я ще тут, Елайзо, простіть уже Гіггінса та пообіцяйте, що вернетеся до нас!
Лайза. Навряд чи тато дозволить мені. Чи як, тату?
Дулитл (печально, але великодушно). Дуже хитру штуку зіграли вони з тобою, Елайзо, оці двоє гравців. Був би хоч хтось один із них, ти б могла взяти його на гачок. Але ж, бач, їх двоє, і вони ніби прикривали один одного. (До Пікерінга.) Спритно втягли ви її, полковнику, але я не маю на вас зла, бо й сам учинив би так само. Всеньке моє життя я ставав жертвою як не тієї, то тієї жінки, тож я не серджуся на вас, що ви двоє користаєтеся зі своєї переваги над Елайзою. Я в це не втручатимуся. Пора вже, ходімо, полковнику. Бувайте, Енрі. До зустрічі в церкві, Елайзо. (Виходить.)
Пікерінг (благально). Ну ж бо, лишіться з нами, Елайзо! (Виходить слід за Дулитлом.)
Аби не зоставатися наодинці з Гіггінсом, Елайза виходить на балкон. Він устає і собі йде на балкон. Вона негайно вертається в кімнату, прямуючи до дверей, але він швидко проходить по балкону й переймає її, затуливши спиною двері.
Гіггінс. Годі-бо, Елайзо, адже ви трохи відігрались, як ви кажете, за свою кривду. Чи не досить? Чи не пора взятися за розум? Чи, може, вам іще мало?
Лайза. Вам треба, щоб я вернулась тільки на те, аби підбирати ваші капці, терпіти вашу лайку і взагалі бути у вас на побігеньках?
Гіггінс. Я зовсім на сказав, що хочу, щоб ви вернулись.
Лайза. Ах, так! Тоді про що ж ми говоримо з вами?
Гіггінс. Про вас - не про мене. Якщо ви повернетеся назад, я обходитимуся з вами так само, як обходився досі. Я не можу змінити свої натури й не маю наміру міняти манери. А манери мої точнісінько такі самі, як і у полковника Пікерінга.
Лайза. Неправда. Він обходиться із квіткаркою, немов з герцогинею.
Гіггінс. А я обходжуся з герцогинею так, неначе вона - квіткарка.
Лайза. Розумію. (Зосереджено вертається й сідає на отоманку лицем до вікна.) До всіх однаково.
Гіггінс. Саме так.
Лайза. Як мій батько.
Гіггінс (осміхаючись трохи присоромлено). Не у всьому приймаючи це порівняння, скажу, Елайзо: так, це правда, ваш батько не сноб, і він чудово почуватиметься будь-де в житті, хоч би куди його прикликала химерна його доля. (Поважно.) Великий секрет, Елайзо, полягає не в тому, щоб мати погані чи добрі там манери, чи взагалі якість особливі манери, а щоб бути на один манер з усіма людськими душами; коротше, поводитися так, ніби ти на небі, де немає пасажирів третього класу й панує всезагальна рівність.
Лайза. Амінь. Ви природжений проповідник.
Гіггінс (роздратовано). Річ не в тому, буцім я грубо обходжуся з вами, а в тому, що я ніколи й ні з ким не буваю інший.
Лайза (з несподіваною відвертістю). Мені байдуже, як ви обходитеся зі мною. Я можу не звертати уваги на вашу лайку. Не звертала б уваги й на побої - били мене й до вас. Але (встаючи й дивлячись йому просто у вічі) я не хочу, щоб мене топтали під ноги.
Гіггінс. Тоді геть з дороги - бо я не зупинюся перед вами. Ви так говорите про мене, немовби я - автобус.
Лайза. Ви ж і є автобус: усі розбігаються, кидаються врозтіч перед вами, а вам начхати на всіх. Але я можу обійтися без вас - ще й як обійдуся, не думайте.
Гіггінс. Знаю, що можете обійтися. Сам казав вам про це.
Лайза (скривджена, тікає від нього на другий бік отоманки, повернувшись обличчям до каміна). Знаю і пам’ятаю ваші слова, бездушна ви людино. Ви хотіли позбутися мене.
Гіггінс. Брешете.
Лайза. Дякую. (Сідає з підкресленою гідністю.)
Гіггінс. А ви ніколи не питали самі себе, чи я зможу обійтися без вас?
Лайза (серйозно). Не старайтеся перехитрувати мене. Таки доведеться вам обходитися без мене.
Гіггінс (зверхньо). І обійдусь. Без усіх обійдуся. Я маю свою власну душу - мою іскру божественного вогню. Але (з несподіваним смиренням) мені бракуватиме вас, Елайзо. (Сідає біля неї на отоманку.) Мене дечого навчили ваші ідіотські ідеї - признаюся в цьому покірливо і вдячно. А ще я звик до вашого голосу й вигляду. Вони мені, як-не-як, подобаються.
Лайза. Ну, перше є у вас на фонографі, а друге - в альбомі з фотографіями. Коли знудьгуєтеся без мене, можете увімкнути машину. У машини немає почуттів, їй не можна завдати болю.
Гіггінс. Але мені не увімкнути вашої душі. Лишіть мені вашу душу, а голос та обличчя можете забрати геть. Вони - не ви.
онспект по теме: «Лирика И. А. Бунина».
Слайд 2. Цели и задачи: познакомить учащихся с поэтическим миром И. А. Бунина, выявить основные темы его поэзии, особенности поэтики стихотворений, совершенствовать навыки анализа лирического текста.
Слайды 3,4,5 Видеолекция Бибигон – урок И.Бунин ( с первой минуты до 11.49 ) в сопровождении презентации.
Слайд 6,7. Иван Алексеевич Бунин — выдающийся русский писатель, прославившийся как писатель-прозаик. Но начинал свою литературную жизнь Иван Алексеевич с поэзии и вошёл в прекрасную плеяду поэтов Серебряного века.
"Я всё-таки... прежде всего поэт. Поэт! А уж потом только прозаик» - говорил И. А. Бунин.
И.А.Бунин не примкнул ни к одному из литературных течений. В поэзии Серебряного века его имя стоит особняком. Он вообще весьма скептически относился к литературным изыскам и новациям, полагая, что формалистическая изощрённость символистов, акмеистов и футуристов мало соотносится с поэзией.
«На фоне русского модернизма поэзия Бунина выделяется как хорошее старое», - писал Ю.Айхенвальд. В поэзии Бунина чётко прослеживаются традиции русских поэтов, его предшественников, в первую очередь Пушкина, Тютчева и Фета.
Бунин – верный хранитель пушкинской традиции. Для него являются родственными мысли Пушкина о том, что подлинная поэзия в простоте, естественности реальных чувств, явлений, настроений. Оба поэта отражают в своих стихотворениях существующую гармонию между чловеком иприаз видеолекторовосемье,родеБуниныхСлайд10.Первое стихотвоенз четыре года вышел первыйсборникстихов,ноизвестност1901 году, отмеченного Пушкинской премиейАкадеми наук.м ра