1. Крещенский вечер. Гадание девушек 2.Девушки поют гадальные ( подблюдные) песни 3. Светлана грустна. Девушки просят её погадать на суженого. 4.Светлана грустит по своему другу, которого нет рядом больше года. 5,Светлана начала гадать перед зеркалом. К ней явился милый друг. Он завёт её венчаться. 6.Светлана и Друг едут в санях. Светлана замечает, что он резко изменился: бледен и молчалив. 7. Они подъезжают к Божьему Храму. Входят в него. Светлана видит там чёрный гроб. 8.Неожиданно пропадает все: кони, сани, церковь. Поднялась вьюга. Светлана одна в пустом заброшенном доме. Она снова видит гроб, накрытый запоной. 9.Светлана упала перед иконой метель утихла. 10. К Светлане подлетел белый голубь. Обнял её крыльями. 11. Светлана увидела, что мертвец шевелится. 12. Голубь, защищая Светлану, сел на грудь мертвецу. И Светлана увидела, что мертвец - её Друг. 13. Светлана проснулась. Это был страшный сон. 14.Светлана слышит звон бубенцов, к дому приближается Статный гость. Её жених. 15.Соберитесь, стар и млад; Сдвинув звонки чаши, в лад Пойте: многи леты!
Книга "Приключения Капитана Блада" Автор: Рафаэль Сабатини. В этой книге рассказывается о бакалавре медицины: Питере Бладе. В Англии была революция, и одного человека очень сильно ранили. Блада позвали в нему в дом, чтобы тот его вылечил. Во время лечебного процесса в дом раненного врываются 2 война. Они узнают Питера и спрашивают у него: "Зачем же ты его лечишь? Он-враг!", на что Блад ответит следующее:"Если я-доктор, то моя обязанность-лечить людей, вне зависимости от того кто этот человек." После этого диалога его признали предателем и сослали на остров Барбадос вместе с другими пленниками. Там его купил в качестве раба полковник Бишоп. В скором времени на остров нападают испанцы, будущий капитан и его сообщники ночью прокравшись на корабль, захватывают его. На утро от отчаливает под видом капитана испанского корабля. Буквально через год он становится грозой всех стран Европы, но при этом остаётся честным, справедливым и верным одной девушке, которая являлась дочерью полковнику Бишопу. Впечатления о прочитанной книге остаются не забываемыми, и хочется прочитывать её снова и снова.
Тема долі байстрюка, розкрита у новелі "Кумедія з Костем", яка була надрукована у 1910 році, була не новою для української літератури, адже від появи Шевченкової "Катерини" та інших творів минуло багато часу. Однак В. Винниченко зумів по-новому підійти до розгляду даної проблеми. Автору вдалося зобразити соціальні та моральні вади суспільства не через прямий осуд конкретних винуватців народження "байстрюків", а завдяки розкриттю обставин життя й психології самих жертв. Новела розпочинається із категоричної думки автора про свого головного героя: "З Костем сталася чудна кумедія... ". Письменник називає його "кумедним хлопцем". Вся "кумедність" його полягала в тому, що він, непривабливий, з "ріденькими, гостренькими" зубами, "нізащо не кусався", коли його били і ніколи не плакав. Однак письменник розкриває нам, що за Гостевою непривабливістю, відчайдушністю та дещо зверхньою поведінкою криється біль, прагнення привернути до себе увагу, комусь сподобатися, доказати, що він все-таки людина, а не якась істота, про яку всі одностайно кажуть: "байстрюк". Автор уважно виписує найдрібніші деталі в показі поведінки й зовнішності Костя: він схожий на "забитого боязкого собаку", що вишкіряє зуби й гавкає або гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Кость постає перед читачами як безправна, зацькована, несправедливо ображена й принижена усіма дитина. Яскравим свідченням цього є такі рядки: "Як його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси, ні за що не плакав! Уже й на парі йшли не раз, що заплаче, таки ні... Його так і прозвали за це "кам'яним виродком". У Костя прокидаються надії, коли він дізнається про свого батька. Згодом помічаємо дивну ніжність до недопалка, що побував у руках батька - пана. Кость міцно тримає його, як найдорожчу в світі річ ("То татове! "), яка хоча б трохи пов'язує його з батьком. З тим недопалком у руці він і помирає, з тим недопалком і поховають "кам'яного виродка". Спроба кухарки забрати недопалок несподівано викликала сльози, "як горох" - вони, як і оті "хр-р-р! ", розкривають глибокий розпач "впертого" хлопчика від усвідомлення власної "нічийності". Твір пройнятий протестом проти нелюдського в людях і співчуття до "кумедного Костя". Новелу "Федько - халамидник" Винниченко також розпочинає із характеристики головного героя: "Це був розбишака - халамидник". Але разом з тим ми довідуємося, що Федько був не лише шибайголовою, а й чесною, благородною людиною. Автор виділяє провідну рису свого героя: "Спокій був... ворогом" Федька, "з яким він боровся на кожному місці" - це є ключем до розуміння його "гріхів": перекидання діжок з водою, ламання хаток, відбирання змія тощо. Поведінка Федька на перший погляд дещо зухвала, адже "ходить руки в кишені", "картуз набакир", "чуб йому стирчаком", "очі хутко бігають", під час повені "одяг на ньому весь мокрий", "чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті" І назва "Федько - халамидник" цілком підходить до твору. Однак чимраз більше розкриваються і позитивні риси характеру Федька: він попереджає про свої вчинки, а коли його карає батько, не плаче, не проситься, "не обідає, що більше не буде", в усьому відразу признається, ні на кого не перекладає власну вину. Навіть бере на себе вину Толі, хоча той і думає зневажливо про свого товариша з бідної робітничої околиці. "Тому "босявка" й "халамидро" є улюбленцем хлопців, які в критичні хвилини називають його не інакше, як "Федя". А коли Федько перходить річку, його однолітки "починають од щастя пищати, боротись, кидати каміння у кригу". Властива для новелістичного жанру й несподівана розв'язка: смерть Федька. Автор про це говорить коротко, лаконічно: "...На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка і Гаврик плакали навзрид". Як бачимо, жодної авторської оцінки.
девушек
2.Девушки поют гадальные
( подблюдные) песни 3. Светлана грустна. Девушки просят
её погадать на суженого.
4.Светлана грустит по своему другу,
которого нет рядом больше года.
5,Светлана начала гадать перед
зеркалом. К ней явился милый друг. Он завёт её венчаться.
6.Светлана и Друг едут в санях.
Светлана замечает, что он резко
изменился: бледен и молчалив.
7. Они подъезжают к Божьему Храму.
Входят в него. Светлана видит там чёрный гроб.
8.Неожиданно пропадает все: кони,
сани, церковь. Поднялась вьюга.
Светлана одна в пустом заброшенном
доме. Она снова видит гроб,
накрытый запоной. 9.Светлана упала перед
иконой метель утихла.
10. К Светлане подлетел белый
голубь. Обнял её крыльями.
11. Светлана увидела, что мертвец
шевелится. 12. Голубь, защищая Светлану, сел на
грудь мертвецу. И Светлана увидела,
что мертвец - её Друг.
13. Светлана проснулась. Это был
страшный сон.
14.Светлана слышит звон бубенцов, к дому приближается Статный гость. Её
жених.
15.Соберитесь, стар и млад; Сдвинув
звонки чаши, в лад Пойте: многи
леты!