"Герой нашого часу" - —перший російський реалістичний психологічний роман в прозі. У романі піднімається злободенна проблема: чому розумні і енергійні люди не знаходять застосування своїм незвичайним здібностям і "в'януть без боротьби" на самому початку життєвого терену? На це питання Лермонтов відповідає історією життя Печоріна, молодої людини, що належить до покоління 30-х років XIX ст.в образі Печоріна автор представив художній тип, що увібрав в себе риси цілого покоління молодих людей початку століття.
У передмові до " Журналу Печоріна "Лермонтов пише:" історія душі людської, хоча б самої дрібної душі, чи не цікавіше і не корисніше історії цілого народу..."
Таке ідейне завдання автора зумовило і своєрідну побудову роману. Особливістю його є порушення хронологічної послідовності подій.
Роман складається з п'яти частин, п'яти повістей, що мають кожна свій жанр, свій сюжет і свій заголовок. Тільки основний герой об'єднує всі ці повісті в щось цілісне, в єдиний роман.
Особливе місце в романі займають останні три повісті - це історія життя Печоріна, написана ним самим. Ця історія представлена у вигляді щоденника ("Княжна Мері"), а також і у формі записок, які герой склав вже через деякий час.
Лермонтов підкреслює, що сповідь Печоріна цілком щира, що він (Печорін) був суворим суддею самому собі і "нещадно виставляв назовні власні слабкості і пороки".
Печорін- "зайва людина". Поведінка його незрозуміло оточуючим, тому що у них звичайна, поширена в дворянському суспільстві точка зору на життя. При всій різниці зовнішнього вигляду і відмінності характерів і Онєгін з роману А.С. Пушкіна, і герой комедії А. С. Грибоєдова "Горе від розуму" — Чацький, і Лермонтовський Печорін належать до типу "зайвих людей", тобто таких людей, для яких в навколишньому їх суспільстві не знаходилося ні місця, ні справи. Бєлінський сказав про Печоріна: "це Онєгін нашого часу, герой нашого часу. Несхожість їх між собою набагато менше відстані між Онегою і Печорою". Герцен теж назвав Печоріна "молодшим братом Онєгіна".
Объяснение:
Иван Степанович Мазепа (20 марта 1639 — 22 сентября 1709) — гетман Войска Запорожского, военный и политический деятель, один из сподвижников русского царя Петра I. В 1708 году Мазепа перешел на сторону шведского короля Карла XII, против которого тогда воевала Россия (в долгой "Северной войне"). После поражения Карла XII в Полтавской битве в 1709 г. Мазепа бежал в Османскую империю, где умер в городе Бендеры. Поэма "Полтава" основана на реальных событиях, однако некоторые детали являются авторским вымыслом. В частности, Мария (чье настоящее имя Матрена) действительно сбегает с Мазепой из дома, но вскоре ее возвращают домой. Остаток жизни Матрена проводит в монастыре, где и умирает. В начале поэмы Мазепа является пожилым человеком, ему за 60 лет:
Он стар. Он удручен годами, Войной, заботами, трудами..." "...Он изнемог; он слишком стар..." О внешности Мазепы автор сообщает следующее: "Его кудрявые седины, Его глубокие морщины, Его блестящий, впалый взор, Его лукавый разговор..." (автор о внешности Мазепы) "Своими чудными очами Тебя старик заворожил..." (автор о глазах Мазепы) "И за усы мои седые Меня с угрозой ухватил." (Мазепа о себе) "Твой взор насмешлив и ужасен. Ты безобразен." (Мария о Мазепе) "...Его усы белее снега..." (Мария о Мазепе) Мазепа - гордый, надменный, злой человек: "...Когда склоняется в колени К ней старца гордая глава..." "...Постигнуть гордого злодея..." "...Взлелеял тайно злой старик..." "...Что далеко преступны виды Старик надменный простирал..." "И где ж Мазепа? где злодей?" Мазепа - хитрый, лицемерный человек. Он умеет привлекать и разгадывать сердца людей, но едва раскрывает свои собственные мысли: "Как знать? Но чем Мазепа злей, Чем сердце в нем хитрей и ложней, Тем с виду он неосторожней И в обхождении простей. Как он умеет самовластно Сердца привлечь и разгадать, Умами править безопасно, Чужие тайны разрешать!" (об умении Мазепы привлекать и разгадывать сердца) "С какой доверчивостью лживой, Как добродушно на пирах Со старцами старик болтливый, Жалеет он о днях, Свободу славит с своевольным, Поносит власти с недовольным С ожесточенным слезы льет, С глупцом разумну речь ведет!" (о лицемерии Мазепы) За его лицемерие Пушкин называет Мазепу "Иудой": "...Сам царь Иуду утешал..." "И где ж Мазепа? где злодей? Куда бежал Иуда в страхе?"
Объяснение:
