Айвенго – благородний молодий лицар, син Седрика Сакса, саксонського дворянина. Учасник ІІІ хрестового походу, друг і сподвижник короля Річарда Левове Серце, у свиті якого прибув в Палестину.
До цього був вигнаний батьком з будинку і позбавлений спадку – за те, що посмів закохатися у вихованку Седрика леді Ровену, яку той готував в дружини Ательстану, останньому представникові саксонської королівської династії : з цим браком Седрик пов’язував надії на відродження королівства саксів, що перестало існувати після завоювання Англії
норманнами, що звели на трон свого короля. На початок дії роману А., подібно до короля Річарда І, потайки повертається в Англію – без грошей, коня, зброї і обладунків.
Невпізнанний, він приходить в отчий будинок в одязі пілігрима. В цей час Седрик приймає гостей, що несподівано завітали, – настоятеля абатства і впливового лицаря-храмовника Бріана де Буагильбера, супротивника А. : той переміг його на турнірі ще у Святій Землі. З розмови з леді Ровеной А. здогадується, що як і раніше їй небайдужий.
Покидаючи рідний дах, він допомагає купцеві і лихвареві Ісааку з Йорка врятуватися від смертельної небезпеки. У вдячністьІсаак купує для нього коня, зброю і обладунки. А.
Інкогніто з’являється на турнірі, влаштованому лицарями-храмовниками. Він бере в особистих поєдинках верх над чотирма доблесними лицарями, включаючи де Буагильбера, а за до Річарда Левове Серце, інкогніто, що теж виступає, виходить переможцем і в загальному турнірі, проте отримує серйозну рану. Його виходжує дочку Ісаака прекрасна Ревекка.
Він же, у свою чергу, ще не цілком оправившись після поранення, виїжджає битися за неї в поєдинку “божого суду”, щоб довести її невинність, коли судилище храмовників засуджує Ревекку до спалювання на вогнищі як чаклунку. Його супротивником знову виступає де Буагильбер. Охоплений роковою пристрастю до Ревекке, храмовник волею обставин вимушений відстоювати в сутичці рішення суду, що прирікає її на тяжку смерть.
Боротьба між почуттям, боргом і честолюбством виявляється для лицаря непосильним переживанням, і він раптово помирає на самому початку поєдинку. На прохання Річарда Левове Серце Седрик прощає сина і відновлює в правах спадкоємства. Оскільки ж Ательстан рішуче відмовляється від одруження на леді Ровене, то чоловіком її стає А. А.
Образ Сони Мармеладовой. Сильный духом человек.
Достоевский упоминает о ее некрасивой внешности и лице, но делает акцент на глазах. Глаза Сони при оживлении делали лицо добродушнее и милее. Ей было 18 лет, автор часто называет Соню “худенькое и маленькое создание”. У нее было детское лицо, которое олицетворяло невинность и чистоту.
Сонечка носила потрепанные вещи, но они отличались яркими расцветками и нелепыми украшениями. Вся ее одежда должна была привлечь будущих “клиентов”. На ней часто была смешная соломенная шляпа.
Характер Сонечки - сплошные противоречия. Она считает себя грешницей, которая не может быть в комнате с другими хорошими женщинами. Другие отзываются о ней, как доброй и трудолюбивой девушке. Героиня не может постоять за себя, ее постоянно унижают окружающие ее люди. Скромность и слабость перед людьми сочетается с огромной душевной силой.
Подошедший к Гринёву Савельич спросил, узнал ли он Пугачёва. Оказалось, что бунтовской вождь был тем самым «вожатым», который некогда вывел их из бурана к постоялому двору, получив за это заячий тулуп. Гринёв понял, что Пугачёв помиловал его в благодарность за этот подарок.
Подбежавший казак сообщил, что Пугачёв требует Гринёва к своему столу. Петруше дали место на пиру разбойничьих вожаков. Когда все разошлись, Емельян напомнил Гринёву случай на постоялом дворе и приглашал к себе на службу, обещая «произвести в фельдмаршалы». Гринёв отказался. Пугачёв едва не разгневался, но искренность и смелость дворянина произвели на него впечатление. Похлопав Гринёва по плечу, он разрешил ему идти из крепости, куда пожелает.