Гомер — один из древнейших поэтов античности, является автором всемирно известных эпических произведений, в числе которых «Одиссея» и «Илиада». Он жил в VIII — VII веках до нашей эры. По мнению Геродота, писатель создавал свои шедевры в девятом веке.
Некоторые хронографы утверждают, что Гомер был современником Троянской войны, и умер он ещё в XII веке до нашей эры. Исследования доказывают, что более половины найденных папирусов вышли из-под его пера. О жизненном пути и личности творца известно немногое.
Порівняльна характеристика Айвенго і Річарда Левове Серце
У романі В. Скотта яскраво і різносторонньо змальовані образи благородних і відважних лицарів – Айвенго та Річарда Левове Серце. Обидва вони – доблесні воїни з гарячими серцями, завжди готові виступити на захист справедливості незалежно від того, хто потрапив у біду – бідний чи багатий, знатний дворянин чи безславний раб. Образ Короля Річарда у зображенні письменника дещо ідеалізований.
Чорний Лицар, як його називають, очолює атаку на замок Фрон де Бефа. Його безстрашність і бойовий досвід викликають захоплення і повагу в усіх,
хто ігає за ним у бою. За його наказом споруджують плавучий міст, по якому воїни перебираються через рів і захоплюють фортецю.
Король на руках виносить з палаючого замку Айвенго, рятує Ровену і Седрика, він же примирює Айвенго з батьком.
Річарду Левове Серце притаманні веселість, життєрадісність, великодушність, вірність у дружбі. Він воліє бути краще мандрівним лицарем, ніж королем, тому оточуючим інколи доводиться нагадувати йому про обов’язок і відповідальність перед країною.
Айвенго – справжній лицар. Через любов і відданість прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багатство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів.
Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.
Отже, в образах Айвенго та Річарда є багато спільного. Але, на мій погляд, Айвенго більш поетичний, романтичний. Він же і розсудливіший, далекоглядніший у політиці, розуміє, що Англії потрібен король – не хоробрий мандрівний лицар, а сильна людина, яка змогла б подолати усобиці, об’єднати країну і відновити хоч якусь соціальну справедливість.
Простаковы ведут себя как варвары: "...Я уведомил уже о всех здешних варварствах нашего начальника и не сумневаюсь, что унять их возьмутся меры..." В доме Простаковых происходит "бесовщина": "...Что за бесовщина! С самого утра толку не добьешься. Здесь каждое утро процветет и погибнет..." Простаковы любят командовать: "...Здешни господа добры командеры!.." В Простаковых нет благородства: "...таких дворян, которых благородство, можно сказать, погребено с их предками..." Простаковы - невежды, малообразованные люди: "...невежды-родители платят еще и деньги невеждам-учителям?.." Крепостные крестьяне Простаковых живут как на войне: "...Я сам видал здесь беглый огонь в сутки сряду часа по три..." (*беглый огонь - интенсивный обстрел) Жизнь в доме Простаковых напоминает жизнь с лошадьми: "...Живучи со здешними господами, казалось мне, что все с лошадками..." ("...Шиучи с стешним хоспотам, касалось мне, што я фсе с лошатками...")