Из «Тараса Бульбы» о степи: «Степь чем далее, тем становилась прекраснее… Ничего в природе не могло быть лучше. Вся поверхность земли представлялась зелёно-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов. Сквозь тонкие, высокие стебли травы сквозили голубые, синие и лиловые волошки; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; занесённый бог знает откуда колос пшеницы наливался в гуще… Чёрт вас возьми, степи, как вы хороши!…»
Пугачев милостив и добр. На всем протяжении повести один только раз показана суровая расправа с Мироновыми и Иваном Игнатьевичем. Однако, ” на войне как на войне – это беспощадное отношение к своим врагам. Образ Пугачева глубоко симпатичен А. С. Пушкину: он наделил его прекрасными человеческими качествами, и он предстает перед нами в живом образе истинно русского человека, душой и сердцем болеющего за судьбу родного народа. В повести перед нами встает образ милой, спокойной дамы, с которой Маша Миронова встретилась в Царском Селе. “Она была в белом утреннем платье, в ночном чепце и душегрейке. Ей казалось лет 40. Лицо её полное и румяное, выражало важность и спокойствие, а голубые глаза и легкая улыбка имели прелесть неизъяснимую. Царица – благодетельница приказала освободить Гринева, но сделала это, убедившись в том, что он не был пугачевцем. Отпуская Машу, она сказала: “Знаю, что вы небогаты, но в долгу перед дочерью капитана Миронова. Я беру на себя устроить ваше состояние. ” И своего обещания она не выполнила. Заканчивая повесть, Пушкин уже от своего имени пишет, что внуки Гриневых владеют только тем селом, которое принадлежало их деду и прадеду. Её величество Екатерина II изображена во всем величии: умное лицо, в руках – символы власти, видно, что она – сильная личность, целеустремленный человек. [ссылка заблокирована по решению администрации проекта]
У підсумку людин відчув себе в центрі вселеної (свого роду на початку системи координат). Він пізнав світобудову й зрозумів, що увесь світ — для нього, що мир — це Будинок для людини (вірш «Пророк», до речі, є кульмінацією теми Будинку в поезії Пушкіна). Ціль пророка, таким чином, — донести до людей думка, що увесь світ — для людини. Ця таємниця буде палити серця, тому що вона ставить за обов’язок людині відповідати своєму призначенню. Це — «вся істина».
волі
У своєму вірші «Поет» Пушкін висловлює й підтверджує думка про утилітарність мистецтва, про чисте, вище призначення поета. Поет же показаний служителі духовності, що прагне до досконалості у всім. «Ціль мистецтва -
Ідеал, а не мораль», - саме до теми місії поета ставиться дане висловлення А. С.Пушкіна. На мій погляд, у вірші «Поет» Пушкін прагне показати два «я» поета, два «я» самого себе. Однак і тої ж людини Пушкін показує у двох різних ситуаціях, у двох же іпостасях з'являється перед нами поет. Спочатку «меж дітей незначних миру [...] всіх ничтожней він», потім творець перетворюється в « орла, щопробудився,». Однак розрив між життєвим поводженням поета й змістом його творчості Пушкін зовсім не виправдується. Велич у поезії не припускає малодушності в повсякденному житті. Пушкіна лише констатує, що такий розрив імовірний і не можна судити поета тільки по його життєвих учинках. У фіналі вірша Пушкін зображує «широкошумние діброви», «берега пустельних хвиль». Поет шукає самітності, гармонію він знаходить лише в об'єднанні із природою. Таким чином, у своєму вірші «Поет» Пушкін торкається теми єднання й нерозривного зв'язку людини й природи
«Степь чем далее, тем становилась прекраснее… Ничего в природе не могло быть лучше. Вся поверхность земли представлялась зелёно-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов. Сквозь тонкие, высокие стебли травы сквозили голубые, синие и лиловые волошки; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; занесённый бог знает откуда колос пшеницы наливался в гуще… Чёрт вас возьми, степи, как вы хороши!…»