Коли я дивлюся на зоряне небо, то відчуваю печаль і слабкість. Мене переповнює почуття власної уразливості і смертності. Зірки прекрасні, так ... Але ті сузір'я, які ми бачимо, або давно згасли, або переживуть нас на багато мільйонів років. Вони підтвердження того, що все пройде, зникне, розчиниться в нескінченному космосі. При погляді на зірки, я відчуваю свою незначність у порівнянні з іншими проявами життя в масштабі Всесвіту (галактики та інше). Відчуваю себе "крихітної піщинкою, що загубилася незрозуміло-де-в-великому-загадковому-світі" ... Розумію, як швидкоплинне життя, як мало люди в змозі що-небудь контролювати і змінювати, керувати подіями - Космос таїть в собі стільки небезпек. А ще ... я згадую себе зовсім маленьким хлопчиком. Як моя - давно померла! - бабуля розповідала мені то, що їй в свою чергу, як легенду, повідала її бабуся. Про те, що колись, за старих часів, люди називали Чумацький Шлях, особливо чітко видимий в серпні місяці, Батиєвої Дорогий. Пригадую голос бабусі і нічні чаювання на ганку. Мої зірки - сумні.
Достоинства людей бывают разные, у кого-то он есть, а у кого-то нет. Первое достоинство человека по-моему я считаю: честность и справедливость. Каждому ребенку учат в детстве, что нужно быть честным, но к сожалению не все это воспринимают как надо. Мы, люди рождаемся с мозгами и учимся отличать "черное и белое", что хорошо, а что плохо, что честно, что не справедливо!
Ну во-вторых каждый человек должен имень чувство вины. Он должен осознать, что это именно его ошибка, а в будущем не повторять его. Каждый имеет права ошибаться, но только не повторяя одну и ту же!
Объяснение:
Это мое мнение, можешь еще что-то прибавить или не написать
Весна, обновление природы.
Вокруг витают ароматы весны.
Какже дивно, как же чудно.
Красота вокруг. И вот уже и первые дожди.
Какая же чудесная весна
"что-то можешь поменять если не нравится я не против)"