Михаил Пришвин "В краю непуганых птиц"
В книге описываются впечатления автора от путешествия в районе Онежского озера и других более северных районах. Автор совершает путешествие из Петербурга и окунается в новый мир, как будто застывший во времени... Он образно пишет о суровой северной природе, о взаимодействии местных жителей с ней, о небольших городках и поселениях. Некоторые главы посвящены конкретным людям, ярким характерам. В произведении затронуты и религиозные темы, автор рассказывает о староверцах, раскольниках, монастырях, например, о Соловецком монастыре. Пришвин касается и вопросов освоения этих мест Петром 1.
Но в основном, все же, это произведение об обычных людях, заселяющих природу северного края. Перед читателями предстают полесники, ловцы, певцы былин, вопленицы, скрытники - такие непривычные и непонятные для городского жителя персонажи.
Книга пронизана связью человека с природой.
Суспільство — це не просто сукупність людей, які проживають, наприклад, у певній країні. Сутність суспільства, його стан виявляється у соціальній взаємодії людей. Саме вступаючи в соціальні взаємодії, кожна людина є одночасно і «продуктом» суспільства, і його «творцем». Кожен із нас упродовж свого життя засвоює окремі переконання та моделі поведінки, які існують у суспільстві (є «продуктом» суспільства), але водночас своїми щоденними діями та взаємодіями долучається до творення поточного стану суспільства, пропонуючи щось нове або відтворюючи існуюче. На нашу думку, соціальну поведінку людей визначають механізми «агентності» та «суб’єктності».
Агентність як механізм, що визначає соціальну поведінку людини, передбачає «автоматизовану» схильність діяти певним чином. Людина не надто замислюється, бо таку дію підтримує решта суспільства. В основі механізму агентності лежать наслідування та соціальна адаптація, орієнтовані на суспільні переконання та установки щодо того, як «правильно» вчинити, яка дія є «перевіреною», приведе до успіху, матиме менше загроз тощо. Агентність підтримують культура суспільства та правила наявних соціальних інститутів. Дія, яка має в основі агентність, передбачає те, що людина відтворює існуючу «соціальну програму», адаптується до соціального середовища.
Суб’єктність, як механізм соціальної дії, пов’язана з готовністю і спроможністю людини будувати дію автономно. Дії, пов’язані із суб’єктністю, є самостійними усвідомленими діями, які ґрунтуються на власному розумінні та аргументації того, хто їх здійснює. Суб’єктність визначається готовністю діяти відповідно до власних раціонально обґрунтованих переконань та розумінням причин і наслідків таких дій, а відтак із діями, що можуть і не збігатися з тим, «як прийнято». Дія, побудована на механізмі суб’єктності, передбачає те, що людина формує власну «соціальну програму», її дії спрямовані на зміни і впливають на соціальне середовище.
Зазначимо, що механізм агентності не означає, що дія, побудована на ньому, є нераціональною. Тут людина теж може раціонально обґрунтовувати свої дії, але її обґрунтування спирається на те, що саме так робить більшість, саме такий вчинок у суспільстві вважають правильним, безпечним, така дія дає потрібний результат. Суб’єктна ж дія передбачає більше індивідуалізму, пов’язана із власними добре усвідомленими розуміннями, переконаннями і мотивами
Характеристика Молчалина с приведением афоризмов из произведения
Алексей Степанович Молчалин – секретарь Фамусова, живущий у его в доме. Приехал из Твери и получил должность по «блату» через самого Фамусова (Фамусов про Молчалина: «Безродного пригрел и ввёл в моё семейство, лал чин асессора и взял в секретари; В Москву переведен через моё содейство; и будь не я, коптел бы ты в Твери»).
Молчалин глуп, немногословен, беден (Чацкий про Молчалина: «Что я Молчалина глупее? Где он, кстати? Еще ли не сломил безмолвия печати? Бывало, песенок где новеньких тетрадь увидит. Пристает списать. А, впрочем, он дойдет до степеней известных, ведь нынче любят бессловесных»).
Альфонс и обманщик, он вовсе не любит Софию, встречается с ней по расчету, жениться на ней не собирается. Ему очень нравиться служанка Лиза, но Лизе совсем не нравится Молчалин, она любит буфетчика Петрушу (Молчалин Лизе: «Какое личико твое! Как я тебя люблю!.. А барышню по должности…»; «Поди, надежды много впереди, без свадьбы время проволочим»).
Тих, скромен, уступчив, молчалив, никого не обсуждает, молчит, когда его бранят (София про Молчалина: «Смотрите, дружбу все он в доме приобрел: при батюшке три года служит, тот часто без толку сердит, а он безмолвием его обезоружит, от доброты души простит»; «Чудеснейшего свойства он наконец: уступчив, скромен, тих, в лице ни тени беспокойства и на душе проступков никаких, чужих и вкривь и вкось не рубит, - вот я за что его люблю».
Имеет три награды за службу в архиве («По мере я трудов и сил, с тех пор, как числюсь по Архивам, три награжденья получил»).
Не имеет собственного мнения («В свои лета не должно сметь своё суждение иметь»).
Льстец и подлиза (Молчалин Хлёстовой: «Ваш шпиц – прелестный шпиц, не более наперстка; я гладил все его: как шелковая шерстка!»)
Живет по принципу – всем угождать («Мне завещал отец: во – первых, угождать всем людям без изъятья – хозяину, где доведется жить, начальнику, с кем буду я служить, слуге его, который чистит платья, швейцару, дворнику, для избежанья зла, собаке дворника, чтоб ласкова была».