Прочитавши роман Стендаля «Червоне і чорне», думаєш, що Жюльєн Сорель намагається оволодіти ремеслом життя, починаючи не з азів, а десь із середини. Він почав рух до поставленої мети, і це свідчить про його цілеспямованість, що, звісно, є добре, але йому навіть не спадало на думку, що перш ніж «іти» до мети, необхідно навчитися «ходити». Складається враження, що життя для Жюльєна було грою, з якої він виходив переможцем, а йому треба було добре розібратися у своїй душі. Вічно насторожений, такий, що до всього ставиться підозріло, Жюльєн Сорель приховує від навколишніх свої істинні почуття та наміри, і так розвивається ще одна риса його натури – облуда, адже він починає розмовляти загальноприйнятою мовою брехні. Він виграв, досяг того становища, до якого прагнув, бо є сміливий, розумний, але він не мав достатньо коштів для вибору кар’єри. Простеживши його життєвий шлях, можна сказати, що уроки життя, досвід, набутий ним, став йому в пригоді: він навчився давати правильну оцінку тому, що відбувалося в суспільстві Вально – де Ла-Моль, відкидати те, що гидке та огидне, тобто він збагнув основні закони життя цілком пристойної людини. Але образ Жюльєна Сореля не викликає в багатьох поваги, і можливо тому, що він людина з постійно ураженою гордістю, зневажає вище суспільство, але тим не менше хоче домоготися визнання в цьому ж суспільстві. У молодику не було самоповаги, а себелюбство та гордість не могли її замінити; крім того, у нього не було терпеливости. Саме тому він зрештою він потрапляє до каземату, де усвідомлює, що «кожен для себе в цьому світі», розуміє трагедію власного існування. На прикладі життя Жюльєна уявляєш, що за «складна річ життя», і життя треба вчитися дуже довго… Уроки життя ми отримуємо з різних джерел художньої літератури, з досвіду свого повсякденного життя. Кожен із нас несе в душі заповітну думку – стати особистістю, знайти своє місце в житті, робити більше добра, не падлючити, трудитися на благо своєї Батьківщини та її людей, котрі нині живуть зовсім не просто. На багато думок наштовхує роман «Червоне і чорне», а головна з них та, що життя – це насправді складне ремесло.
Очень понравилось,как А.Грин, в своей книге"Алые паруса" рассказывает о большой мечте маленькой девочки,которая рано осталась без матери и жила только с отцом..Ассоль-девочка,которую не хотели принимать окружающие,из-за ее отца,который дал погибнуть в море человеку.Она не обращала внимание на злословия и оскорбления.Как то по пути на рынок,она встречает в лесу собирателя легенд,который сказал ей,что через время,за ней корабле с алыми парусами приплывет принц.Девочка поверила ему и рассказала об этом отцу.Она знала, верила, надеялась...Всегда найдутся люди, которые и поддержат.Она сумела понять, что вера в мечту-величайшая сила.Тяжело и трудно было, но надежда-огонек, который вел ее всегда и везде, который согревал и освещал ей путь...А Грей был добрым, своевольным и справедливым.С самого детства он не любил поучения и правильность отца.Он всячески обходил и нарушал отцовские правила-жил так,как ему хочется(насколько это было возможно),мечтая о том,что когда-то станет капитаном и будет путешествовать.В 20 лет он исполнил свою мечту,приобретя шхуну под названием "Секрет".Грей стал путешествовать и однажды приплыл к пристани,недалеко от каперны.Там он и исполнил мечту Ассоль-девушки загадки.Они с Ассоль похожи, ведь кто же поймет лучше чем родственная душа?
