ответ:Повiсть Григора Тютюнника Климко переносить читача у тяжкi часи
фашистськоï окупацiï Украïни, вiдкриваючи дещо призабуту
сторiнку нашоï iсторiï. Головний герой твору Климко — це
хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати
ïï та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою-
немовлям i себе з другом.
Климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в
собi страх, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. За вiком вiн
був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваєш серцем усi його
страждання, вражаєшся його витримцi i недитячiй мудростi. А ще,
здається, неначе примiряєш на себе ту важку подорож Климка i
вчишся у нього рiшучостi та милосердю .
Це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. Автор
розповiдає про зустрiч на базарi Климка та Зульфата зi своєю
вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. З цього часу у
друзiв зявилося благородне бажання до й, i вони беруть на
своï слабкi плечi усi турботи про Наталю Михайлiвну з Олею, стають
ïх опорою. Саме опiкуючись ïх життям у першу чергу,
вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем
рятує пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд Нiмеччини,
хоч мiг розплатитися за це життям. I ми розумiємо, що справжнi
люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи
спiвчуття й милосердя до iнших.
Пiзнiше ми бачимо Климка пiд час перебування у тiтки Марини, яка
виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в себе всиновити.
Але хлопчик, хоч йому i подобалося у доброï жiнки, не погодився, бо
вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. Менi
здається, що у цьому епiзодi дуже виразно показується
доброта i самовiдданiсть людськоï душi моïх спiввiтчизникiв-
украïнцiв.
Та найважливiшим, на мiй погляд, є заключний епiзод новели
повернення Климка з торбиною солi на станцiю, до радянському
полоненому i смерть хлопчика. Пiсля небезпечноï дороги, пiсля
важких випробувань, сповнений радiстю, повертався назад Климко з
дорогоцiнною сiллю. I тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як
пiдстерiгала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесникiв.
Та навiть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає
не про себе, а про iнших. Забувши про небезпеку, вiн показує
радянському полоненому воïну, куди втiкати. Тут i скосила його
черга з нiмецького автомата: Вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях,
тихо ойкнув i впав. А з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на
дорогу сiль.
Перед очима ще довго стоïть ця цiвочка солi, а серце заповняє
безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною i
вiдчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всiх дiтей вiйни, якi
виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.
Объяснение:
В сказке Астрид Линдгрен "Пеппи Длинныйчулок" мы знакомимся с сильной, ловкой и жизнерадостной девочкой Пеппи, ее лучшими друзьями Томми и Анникой, живущими по соседству, и папой Эфроимом.
Пеппи очень рано осталась без мамы, да и со своим папой уже очень давно не виделась и привыкла рассчитывать только на себя. Она поселилась в вилле "Курица" вместе с мартышкой по кличке господин Нильсон и любимой лошадью. Так как ей некому было задавать свои детские вопросы, и никто вовремя не отправил ее учиться в школе, Пеппи привыкла сама себе объяснять как устроен мир и почему все происходит именно так, а это не всегда совпадает со школьной программой. Но там, где не надо писать и считать, а также демонстрировать правила хорошего тона, Пеппи нет равных.
Томми и Анника очень привязались к необыкновенной соседке и проводили с ней все свободное время.
Однажды летом Пеппи отыскал наконец - то папа Эфроим, ставший уже не только капитаном корабля, но и королем на одном негритянском острове. И через некоторое время Пеппи и ее друзья отправились в плавание к далекому острову Веселия. Это было незабываемое путешествие, веселяне приняли Пеппи как принцессу и лето пролетело за играми, купанием и походами.
Когда же на острове Веселия начался сезон дождей, друзья вернулись домой и решили никогда не становиться взрослыми, проглотив специальные пилюли от старения.
Мне было интересно наблюдать, как радостно и непринужденно переносится Пеппи из жизненной ситуации в свою очередную историю. И это не хитрость, не одурачивание, она легко признается, что это была просто выдумка, и даже иногда сама себя разоблачает.
если только если бог не велел они бы не отдали москвы