Главные персонажами этой сказки — Мари, Щелкунчик, Дроссельмейер и Мышиный король. Одноглазый Дроссельмейер — это единственный взрослый, действующей, персонаж в этой детской сказке. Он представляет из себя одновременно и симпатичную, и пугающую, и загадочную фигуру. В нашим мире он старший советник суда и мастер игрушек, а просторах сказки он незримый дирижёр над всеми разворачивающимися событиями.
Мари — это маленькая девочка, полная смелости, доброты и решимости. Она единственная, которая влюбляется в Щелкунчика и оберегает его от других. Во время боя она, дрожа от страха, бросает туфельку в мышиного короля и это прогоняет его.
Щелкунчик является ключевым персонажем. Он всего лишь смешная, нескладная игрушка, которую дарят Мари на Рождество. Но Мари смогла разглядеть за неказистой внешностью добрые глаза и милую улыбку. Именно вера и любовь Мари позволяет Щелкунчику победить мышиного короля и снова стать человеком.
Мышиный король отрицательной фигурой сказки. Он объявляет войну Щелкунчику, и захватывает власть в королевстве. И только после его свержения наступает мир и покой.
Объяснение:
Ця думка загалом має бути основоположною для кожного вченоголітературознавця, бо закликає у дослідженнях літературного твору
відштовхуватися безпосередньо від нього, а не від аналізу, який здійснили
інші, бо
літературний твір – це суто інтенційний твір, джерелом існування якого є творчі акти
свідомости автора, а фізичною підставою – текст, усталений на письмі або за до ншого фізичного засобу можливої репродукції (наприклад, на магнітофоні). Завдяки
двоплановості його мови він водночас інтерсуб’єктивно доступний і відтворюється, тому
стає предметом інтенційним, інтерсуб’єктивним з огляду на певну суспільність читачів. Як
такий він не психічний, а трансцендентний стосовно усіх свідомих переживань як автора,
так і читачів2
.
Одним із вихідних пунктів цього аналізу роману П. Куліша буде
настанова Р. Інґардена розмежовувати сам твір художньої літератури як
художній об’єкт та його естетичну конкретизацію як об’єкт естетичний3
.
Доповненням цьому є застосування ідей вченого про конкретизацію
літературного твору, якою дослідник називав таке ціле, «в якому твір
виступає як уже доповнене та змінене читачем у процесі читання»4
.
Спробую це показати на прикладі центральних, чи сказати б, концептуальних образів, якими в романі є дорога та, зрозуміло, власне чорна
рада. Ці слова, якщо користуватися поняттями Романа Інґардена, є так
званою «неповною визначенністю чи схематичністю»5
, причому
вживаючись як у прямому, так і переносному значеннях. Інтерпретація, чи,
як сказав би Р. Інґарден, конкретизація цих понять (у даному випадку має
йтися також про елементи історичного коментаря) та якомога повніше
з’ясування їхньої ролі в художньо-історичній системі Чорної ради дасть
змогу поглибити та значною мірою верифікувати наше сприймання
й оцінку роману, глибше збагнути його історико-літературну та естетичну
сутність.
Коли значення слова «дорога» цілком зрозуміле, то про те, що таке
«чорна рада» варто сказати докладніше. Це словосполучення у цьому
контексті означає загальну козацьку раду за участи черні, тобто селян та
