Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами.
1. Ссора Троекурова с Дубровским. 2. Судебная тяжба между помещиками. 3. Приезд Владимира Дубровского в имение. 4. Смерть отца. 5. Похороны. 6. Пожар в имении. 7. Слухи о появлении разбойников. 8. Появление в доме Троекурова учителя Дефоржа. 9. Праздник в доме Троекурова. 10. Учитель Дефорж оказывается Дубровским. 11. Превращение Дубровского в Дефоржа. 12. Разоблачение Дефоржа. 13. Знакомство Троекурова с князем Верейским. 14. Сватовство князя. 15. Свидание. 16. Страдания Маши. 17. Троекуров узнает о тайне Маши. 18. Венчание Маши с князем. 19. Прощание Дубровского с разбойниками.
Вот встречаются как-то раз кутузов и Наполеон, стоят, смотрят друг на друга из под лобья. Кутузов: Ну здорово Наполеон. Как жизнь французская, как подвиги молодые? Наполеон-ничего ничего, ты то как поживаешь, не слышаль ли чего нового, говорят наши с вами воевать хотят. Кутузов-, нет брат, не слышал такого. а к чему бы нам воевать, если итак померяться силушкой можно, так скажем , по-русски. Наполеон-силушкой есть мериться, ну это есть можно делать руки Наполеон и кутузов и вот начали силой мериться, кто добежит до реки Москвы быстрее, тот будет наступать на страну противоположную. Вот бегут, час бегут, два, а Кутузов все не устает, тут оп, а Наполеона то и нету. -Ну ,говорит-морда французская, испугался, а на самом то деле. ведут его из лесу , под руки русские солдаты Кутузову и посмеиваются. -То то же Наполеон , русскому человеку не подчиняться...