Вірш Тіртея «Добре вмирати тому…» є елегією, тому що він має повчальний характер: на прикладі двох доль ліричних героїв підводить читача до висновку, що єдиним правильним вибором є захист батьківщини. Жанр – елегія Тема «Добре вмирати тому…» — заклик до боротьби за свободу свого народу. Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр. Ідея – заклик до боротьби за свободу свого народу Головна думка – Краще вмерти за вітчизну, ніж бути втікачем, а потім жебракувати по світу. Головне для воїна – чесно загинути в бою за батьківщину, захищаючи її до останнього подиху, ніж вкрити себе безслав’ям боягуза) У вірші «Добре вмирати тому» Тіртея змальовані дві долі людини-воїна. Хоробрий воїн: може загинути, але ця смерть почесна, тому що вона заради батьківщини та своєї сім’ї. Воїн-зрадник: буде вигнаний з полісу, стане жебраком і буде поневірятися разом із своєю сім’єю, не знайде ані пошани, ані жалю, ані співчуття Автор поезії хоче довести, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у славі, за свою Батьківщину, аніж осоромитися самому і заплямувати, зробити удвічі нещаснішою свою сім’ю. Тіртей доводить що іншого виходу немає: якщо ти чесна людина, то повинен захищати свою батьківщину. Поет славить відважних, що полягли в перших лавах захисників рідної землі. Слова «добре вмирати тому» сповнені мужності, сміливості. Людина, яка їх написала, повинна бути готовою вмерти заради визволення вітчизни. Недарма ж є перекази, що його слово сильніше від зброї. Так, воно пробуджує відвагу, любов до рідного краю.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/dobre-vmirati-tomu-tirtey/
Объяснение:
Вірш Тіртея «Добре вмирати тому…» є елегією, тому що він має повчальний характер: на прикладі двох доль ліричних героїв підводить читача до висновку, що єдиним правильним вибором є захист батьківщини. Жанр – елегія Тема «Добре вмирати тому…» — заклик до боротьби за свободу свого народу. Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр. Ідея – заклик до боротьби за свободу свого народу Головна думка – Краще вмерти за вітчизну, ніж бути втікачем, а потім жебракувати по світу. Головне для воїна – чесно загинути в бою за батьківщину, захищаючи її до останнього подиху, ніж вкрити себе безслав’ям боягуза) У вірші «Добре вмирати тому» Тіртея змальовані дві долі людини-воїна. Хоробрий воїн: може загинути, але ця смерть почесна, тому що вона заради батьківщини та своєї сім’ї. Воїн-зрадник: буде вигнаний з полісу, стане жебраком і буде поневірятися разом із своєю сім’єю, не знайде ані пошани, ані жалю, ані співчуття Автор поезії хоче довести, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у славі, за свою Батьківщину, аніж осоромитися самому і заплямувати, зробити удвічі нещаснішою свою сім’ю. Тіртей доводить що іншого виходу немає: якщо ти чесна людина, то повинен захищати свою батьківщину. Поет славить відважних, що полягли в перших лавах захисників рідної землі. Слова «добре вмирати тому» сповнені мужності, сміливості. Людина, яка їх написала, повинна бути готовою вмерти заради визволення вітчизни. Недарма ж є перекази, що його слово сильніше від зброї. Так, воно пробуджує відвагу, любов до рідного краю.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/dobre-vmirati-tomu-tirtey/
Объяснение:
В основе лирического сюжета лежит представление о том, что где-то в горнем, небесном пространстве, существуют души людей, которые на мгновение переносятся ангелами на землю, а потом божественные создания вновь призывают их на небеса. Это мгновение — жизнь человека.
Всего шестнадцать строк развернуты Лермонтовым до масштаба макрокосма. «Звуки небес», «тихая песня ангела» создается с аллитерации (в произведении 25 раз повторяется звук Л) и ассонанса(звуки А, Э, И). А мир земной, отличающийся от «непритворности» райских садов, входит в стихотворение раздражающим звуком Р.
Антитеза между небом и землей — это поиск лирическим героем нравственно — эстетического идеала, согласия с самим собой, не принимающим ложь земного бытия.
Религиозная лексика приобретает в лермонтовском произведении эмоционально-возвышенную окраску, именно она есть смысловой пласт стихотворения. Все, связанное с моментом рождения души, мыслится поэтом как чудо бытия. Ведь «душа младая» — центральный образ произведения, рождается, чтобы сохранить в себе частичку «звуков небес», дарующую силу среди мира «печали и слез».
В стихотворении «Ангел» удивительно вычерченный синтаксис, позволяющий спрягать гармонией экспрессию, придавая ей через лаконичность отточенных фраз завершенность и совершенство.
С инверсии на первый план выходят прилагательные ( «душу младую», «желанием чудным»), тем самым признак становится существеннее предмета.
Трехстопный амфибрахий показывает эпичность и, в то же время, глубокую камерность произведения.